Кінець гри

Дарен не мав бути всередині.
Він мав залишатися в командному автомобілі. Мав виконувати накази, берегти голову й чекати, доки все закінчиться.
Але коли Нік помітив рух у задній частині складу, а потім у рації пролунали удари й голос Маркуса, Дарен зрозумів, що щось пішло не так.
Він не кинувся навмання. Спершу повідомив Ніку, що чує боротьбу, а потім дочекався підтвердження від оперативника, який перекривав бічний коридор. Коли почув крик Маркуса, побіг до кімнати.
І побачив Кейна з ножем біля грудей Маркуса.
Дарен не вагався.
Він кинувся вперед і вдарив Кейна в плече. Ніж відлетів убік, дзенькнувши об бетонну підлогу. Маркус вирвався зі стінного затиску, а Дарен схопив Кейна за руку.
Кейн ударив його ліктем у голову.
Дарен похитнувся, і на мить кімната попливла перед очима. Травма давалася взнаки, але він втримався на ногах.
— Ти мав залишитися в лікарні! — крикнув Маркус.
— Я знаю! — відгукнувся Дарен. — Можеш прочитати мені лекцію після того, як ми його заарештуємо!
Кейн спробував утекти до бічних дверей. Маркус перехопив його, схопивши за комір. Вони знову впали на стіл, перекидаючи коробки й папери.
Кейн ударив Маркуса в обличчя й потягнувся до ножа, що лежав неподалік.
Дарен схопив його за зап’ястя.
— Не цього разу.
Кейн різко повернувся й ударив Дарена в поранене плече. Дарен скрикнув від болю, але не відпустив руку.
Маркус підвівся, притиснув Кейна до підлоги й заломив йому руку за спину.
— Кінець, Семюеле.
Кейн засміявся, важко дихаючи.
— Ти думаєш, що переміг? Усе, що я створив, не зникне разом зі мною.
— Ні, — відповів Маркус. — Але ти більше не зможеш нікому завдати шкоди.
Рік увірвався до кімнати разом із двома оперативниками.
— Руки за спину! Негайно!
Кейн спробував вирватися востаннє, але Дарен допоміг Маркусу утримати його, поки оперативник застібав наручники.
— Семюел Кейн, ви затримані за підозрою в убивствах, викраденні людей, незаконних експериментах над дітьми, знищенні доказів і низці інших тяжких злочинів, — чітко промовив Рік. — Усе, що ви скажете, буде зафіксовано.
Кейн повільно підвів голову.
Його погляд зупинився на Маркусі.
— Ти ніколи не дізнаєшся, що насправді сталося тієї ночі.
Маркус дивився на нього без жодної усмішки.
— Тоді я дізнаюся з твоїх документів.
Оперативники підняли Кейна й повели до виходу.
Маркус залишився стояти серед розкиданих паперів. Рука боліла, дихання було важким, а в голові гуділо після сутички.
Дарен сперся на стіл.
— Ну, — сказав він, намагаючись усміхнутися, — принаймні цього разу ми обидва дочекалися підкріплення.
Маркус повільно повернувся до нього.
— Ти знову порушив наказ.
— Технічно я врятував життя керівнику операції.
— Технічно ти мав бути в командному автомобілі.
— Технічно ти зараз був за секунду від того, щоб стати ще одним експонатом у його архіві.
Маркус відкрив рот, але нічого не сказав.
Він подивився на Дарена — на бліде обличчя, на пов’язку, на руку, якою той притискав поранене плече.
Потім зробив крок уперед і міцно схопив його за плечі.
— Ти не маєш права так зі мною робити, — тихо сказав Маркус.
Дарен перестав усміхатися.
— Я знаю.
— Я не можу щоразу дивитися, як ти кидаєшся під ніж.
— Я не хотів, щоб ти помер.
— А я не хочу, щоб помер ти!
Голос Маркуса зірвався на останньому слові.
Дарен завмер.
Вперше Маркус не сховав страх за гнівом. Не перетворив його на наказ чи погрозу. Просто сказав правду.
— Ти став для мене важливим, — продовжив Маркус. — І я не знаю, як із цим упоратися. Я втратив свою родину. Я роками переконував себе, що більше ніколи не дозволю комусь наблизитися настільки, щоб я міг знову це відчути. А потім з’явився ти. І тепер кожного разу, коли ти зникаєш із поля зору, я думаю про найгірше.
Дарен повільно видихнув.
— Ти міг сказати це раніше.
— Я не вмію.
— Тоді вчися.
Маркус опустив голову, а потім коротко засміявся — без радості, але з полегшенням.
— Ти неймовірно дратівливий.
— Це одна з моїх найкращих якостей.
Маркус притягнув його до себе й міцно обійняв.
Дарен спершу завмер від несподіванки, а тоді обережно обійняв його у відповідь, намагаючись не зачепити поранене плече.

— Більше ніяких самостійних операцій, — пробурмотів Маркус.
— Постараюся.
Маркус відсторонився й подивився йому в очі.
— Це не та відповідь, яку я хотів почути.
— Добре. Більше ніяких самостійних операцій без нагальної потреби, погодження й хоча б двох резервних планів.
— Дарене.
— Гаразд. Я обіцяю радитися з тобою.
Маркус кивнув.
— А я обіцяю вислуховувати тебе, перш ніж починати кричати.
— Це вже звучить як справжній прогрес.
Рік підійшов до них, тримаючи в руках пакет для речових доказів.
— Мені дуже шкода переривати ваш зворушливий момент, але в нас є ще одна проблема.
Маркус насупився.
— Яка?
Рік показав на двері архівної кімнати.
— Ми знайшли оригінальні документи «Проєкту 17». І серед них є список дітей, яких офіційно оголосили мертвими. Деякі з них були живі ще кілька років тому.
Дарен і Маркус обмінялися поглядами.
— А хлопчик? — запитав Дарен. — Той, якого Кейн боявся?
Рік кивнув.
— Його справа теж тут. Але ім’я приховане під іншим кодом. Нік уже працює над відновленням запису.
Маркус поглянув у бік коридору, куди повели Кейна.
— Ми знайдемо його. І кожного, хто допомагав приховувати ці злочини.
Дарен кивнув.
Цього разу вони обоє знали: попереду ще будуть питання, свідчення й суд. Але головний злочинець більше не міг утекти.
Кейн був у наручниках.
І гра нарешті змінилася.