Кінець гри

Розділ 26.

Маркус не відходив від лікарняного ліжка, доки лікар не запевнив його, що Дарен прийшов до тями й небезпеки для його життя немає.
Дарен усе ще мав блідий вигляд. Біля скроні виднілася пов’язка, на обличчі темнів синець, а кожен різкий рух віддавався головним болем. Проте він уже міг говорити, сперечатися й, на превеликий жаль Маркуса, будувати плани.
— Ти залишишся тут, — сказав Маркус, поправляючи куртку. — Щонайменше до завтра.
— А якщо я скажу, що почуваюся чудово?
— Я викличу лікаря, щоб він перевірив, чи не пошкодив ти собі ще й залишки здорового глузду.
Дарен ледь усміхнувся.
— Ти хвилювався.
— Я злився.
— Це в тебе одне й те саме.
Маркус кинув на нього суворий погляд.
— Не провокуй мене, Кросе.
— Не збираюся. Мені подобається моє життя.
— Тоді почни поводитися так, ніби воно тобі дороге.
Дарен хотів відповісти, але Маркусові задзвонив телефон.
На екрані висвітилося ім’я Ніка.
— Слухаю.
— Маркусе, у мене зачіпка. І вона може привести нас безпосередньо до Кейна.
Маркус миттєво зосередився.
— Що ти знайшов?
— Ту металеву деталь, яку ми вилучили біля місця нападу на Дарена. Спочатку я думав, що це частина затискача чи кріплення, але Міла допомогла мені зіставити її з фотографіями з дослідницького центру. Це фрагмент старого запірного механізму. Такий самий використовували на дверях технічних приміщень у корпусі, де проводили експерименти.
— І що це нам дає?
— Я перевірив закупівлі обладнання. Один із таких механізмів встановили на складі, який належав компанії, пов’язаній з Адріаном Беллом. Компанію ліквідували, але приміщення залишилося. Оренду продовжували через підставну фірму.
Маркус підвівся.
— Адреса?
— Уже надіслав тобі. Є ще дещо. За останній місяць на склад кілька разів заїжджали автомобілі, зареєстровані на фальшиві компанії. Один із них збігається з машиною, яку ми бачили біля твого будинку та готелю.
Маркус стиснув телефон.
— Отже, це він.
— Можливо. Але я не хочу робити висновків, доки ми не перевіримо місце.
— Залишайся там. Я їду.
Він завершив виклик.
Дарен, який чув розмову, повільно відкинув ковдру.
— Склад?
— Не починай.
— Я нічого не сказав.
— Твоє обличчя вже почало.
Маркус наблизився до ліжка.
— Ти не підеш із нами. Ти залишишся тут і відновишся. Це наказ.
— Маркусе…
— Ні. Ти щойно втратив свідомість після нападу. Тебе мало не вбили, а ти ще навіть не знаєш, наскільки серйозно тебе травмовано.
— Я знаю, що пропустив одну важливу річ.
— Ти пропустив можливість не опинитися в лікарні!
Маркус різко розвернувся й вийшов із палати.
Дарен подивився йому вслід.
— Так, — пробурмотів він. — Розмова пройшла чудово.
Але за кілька секунд його усмішка зникла.
Він згадав нападника, чорний камінь на кільці й останні слова, які встиг вимовити перед тим, як знепритомнів.
«Твоя родина… не була першою…»
Дарен не знав, що саме означали ці слова. Але був певен: Кейн залишив після себе щось, чого вони ще не помітили.
І Дарен збирався це знайти.

За сорок хвилин Маркус і Рік уже були в управлінні.
Нік чекав на них у кімнаті для нарад. На великому екрані висіла фотографія старого промислового складу, поруч були розміщені знімки металевої деталі, темного автомобіля та фрагмента кільця з чорним каменем.
Міла стояла біля столу з папкою в руках.
— Перш ніж хтось запитає, ні, я не маю чарівної відповіді на всі наші проблеми, — сказала вона. — Але деталь справді пов’язана з дослідницьким центром. На ній виявили залишки спеціального промислового покриття, яке використовували для механізмів у технічних приміщеннях. Це не доводить, що Кейн там перебуває, але зв’язок цілком реальний.
— А записи камер? — запитав Рік.
Нік перемкнув екран.
— Камери на сусідній дорозі зафіксували чорний автомобіль три ночі тому. Він заїхав до комплексу о 23:17 і виїхав через годину. Водія не видно, але на задньому склі є маленький білий бант.
Маркус відчув, як усередині все стислося.
— Той самий символ.
— Так, — відповів Нік. — І є ще одна цікава деталь. За годину до появи автомобіля хтось активував стару систему електропостачання складу. Платіж за обслуговування пройшов через компанію, яку формально закрили три роки тому.
Рік сперся долонями на стіл.
— Якщо Кейн там, то це наша найкраща можливість.
— Ми не можемо просто увірватися, — сказав Маркус. — Потрібна група захоплення, перекриття виходів і підтвердження, що всередині є люди.
— Уже працюємо над цим, — відповів Нік.
Маркус поглянув на годинник.
— Поки підготуйте ордер і зв’яжіться з оперативною групою. Ніхто не наближається до складу, доки ми не будемо готові.
— Зрозуміло, — сказав Рік.
Двері відчинилися.
У кімнату зайшов Дарен.
Він був у цивільному одязі, блідий, із пов’язкою біля скроні. Крокував обережно, але намагався цього не показувати.
Маркус повільно повернув голову.
— Ти що тут робиш?
— Прийшов на роботу.
— Ти мав бути в лікарні.
— Лікар сказав, що можу пересуватися. Мені потрібен спокій, а не чотири стіни й телевізор, який показує лише кулінарні шоу.
— Ти мав відпочивати.
— А ти мав би менше кричати.
Рік заплющив очі.
— Господи, тільки не знову.
Маркус підійшов до Дарена.
— Ти покинув лікарню без дозволу лікаря?
— Мене виписали після огляду з рекомендацією відпочивати. Я не втік через вентиляцію.
— Це не робить твоє рішення розумним!
— Я прийшов не сперечатися. Я зрозумів, що пропустив важливу деталь у справі Брукса.
Дарен поклав на стіл свій записник.
— Коли я затримав його, він сказав, що передавав Кейну інформацію через телефон. Але я не перевірив один момент: Брукс не міг знати, де саме я перебуватиму біля складу, якщо не мав доступу до моїх повідомлень. Я надіслав тобі, Ріку, адресу й написав, що чекатиму підкріплення. Ти нікому більше цього не передавав?
— Ні, — відповів Рік. — Лише оперативній групі, коли ми почали готуватися до виїзду. Але це було вже після нападу.
Дарен кивнув.
— Саме так. А нападник прибув раніше. Отже, він або стежив за мною, або знав, що Брукс розповів про склад. І є ще одне.
Він розгорнув записник.
— Під час затримання Брукс згадав, що Кейн використовує сховище не лише для документів. Він сказав: «Там усе, що залишилося від тих дітей». Тоді я подумав, що йдеться про архів. Але після нападу я згадав кільце. Чорний камінь. Той чоловік міг бути не просто виконавцем. Він міг охороняти щось, що Кейн не хоче втратити.
Міла повільно витягла з папки фотографію.
— Якщо там зберігаються документи дітей, то там можуть бути й оригінали списків із «Проєкту 17».
— А також справжні дані про тих, кого оголосили мертвими, — додав Нік. — Можливо, навіть ім’я хлопчика, якого Кейн так боявся.
Маркус подивився на Дарена.
— Ти міг повідомити про це телефоном.
— Міг.
— Ти міг залишитися в лікарні.
— Міг.
— Ти міг хоча б один раз зробити те, що я тобі кажу!
Дарен теж підвищив голос.
— А ти міг хоча б один раз вислухати мене, перш ніж вирішувати, що я нічого не розумію!
У кімнаті запала тиша.
Рік відійшов від столу, не бажаючи опинитися між ними.
Маркус дивився на Дарена так, ніби намагався стримати не лише гнів, а й щось значно глибше.
— Ти лежав без свідомості на холодній дорозі, — тихо сказав він.