Свідок, якого не встигли змусити мовчати

— Тоді нам потрібно зберегти її в цілості. Але спершу я викличу поліцію та швидку.
— Ви приїхали самі? — запитала Евелін, дивлячись на його руку.
Дарен на мить замовк.
— Так.
— Це було нерозумно.
Він не втримався від слабкої усмішки.
— Ви навіть не уявляєте, як часто я це чую.
Дарен дістав телефон і викликав підкріплення.
— Маємо затриманого чоловіка, ймовірно причетного до нападу в старому готелі. Потрібна слідчо-оперативна група за адресою… Також потрібна швидка. Є поранений детектив і свідок, якому загрожувала небезпека.
Він завершив виклик і подивився на Евелін.
— Тепер розкажіть мені, що ви знаєте про Кейна.
Жінка міцніше притиснула сумку до грудей.
— Він приходив до центру щотижня. Не як лікар. Не як звичайний консультант. Він розмовляв із директором, забирав папери й іноді сам обирав дітей для переведення.
— Для яких експериментів?
Евелін опустила погляд.
— Я не знаю всіх деталей. Але я чула, як вони говорили про пам’ять, поведінку й страх. Про те, що дитину можна змусити забути, якщо правильно її зламати.
Дарен відчув, як у нього похолола спина.
— А Проєкт 17?
Жінка повільно підняла на нього очі.
— Це був не просто проєкт. Це був список.
— Список кого?
— Дітей, яких вони вважали придатними для дослідів. Частина з них зникла. Деяким змінили документи. А декого оголосили мертвими.
Дарен згадав записку в каблучці.
ВІН ЖИВИЙ.
— Ви знаєте, про кого йдеться в цій записці?
Евелін похитала головою.
— Ні. Але я знаю, що Кейн боявся одного хлопчика. Не тому, що той був небезпечним. А тому, що він пам’ятав те, що всі інші намагалися забути.
— Як його звали?
Жінка відкрила рот, але в ту саму мить на вулиці завили сирени.
Вона здригнулася.
Дарен поклав руку на край дивана, щоб утримати рівновагу. Кров уже стікала до зап’ястка.
— Ми продовжимо розмову в безпечному місці, — сказав він. — Ви більше не залишатиметеся тут самі.
Евелін подивилася на затриманого чоловіка.
— Він не працює один.
— Я знаю.
— Ні, детективе. Ви не розумієте. Якщо Кейн дізнається, що цей чоловік у вас, він зробить усе, щоб той ніколи не заговорив.
Дарен поглянув на нападника.
Той лежав нерухомо, але його очі за прорізами маски були спрямовані просто на нього.
— Тоді нам доведеться поставити запитання швидше, ніж Кейн встигне до нього дістатися, — відповів Дарен.

Поліцейські прибули за кілька хвилин.
Двоє забрали затриманого, інші перевірили будинок і забезпечили охорону Евелін. Прибувший медик оглянув Даренову руку й одразу насупився.
— Вам потрібна лікарня.
— Я саме про це мріяв, — відповів Дарен.
— Рана глибша, ніж здається. Треба зупинити кровотечу й перевірити, чи не пошкоджено сухожилля.
— Чудово. А я вже сподівався отримати медаль за героїзм.
Медик наклав пов’язку, а потім допоміг Даренові підвестися.
Один із поліцейських підійшов до нього.
— Детективе, нам потрібно оформити ваші свідчення. І ваш начальник уже телефонував.
Дарен застиг.
— Маркус?
— Так. Двічі.
— Що ви йому сказали?
— Що маємо затриманого нападника, врятовану свідку й пораненого детектива.
Дарен повільно прикрив очі.
— Ви могли сказати, що я трохи подряпався.
Поліцейський пирхнув.
— Я не збираюся брехати вашому начальнику.
— Шкода. Я б оцінив.
Він повернувся до патрульного.
— Послухайте. Ви скажете Маркусу, що нападника затримано, свідок у безпеці, а я їду до лікарні. Не приховуйте нічого про затримання. Але не телефонуйте йому, щоб розповісти кожну подробицю, поки ми не завершимо первинне оформлення.
— Детективе, він ваш начальник. Він має знати.
— Я знаю. І він дізнається. Просто скажіть йому, що я живий, що нападник у наручниках і що я не збираюся тікати з лікарні.
Поліцейський подивився на нього з виразним сумнівом.
— Ви справді не збираєтеся?
— Сьогодні — ні.
— А завтра?
— Залежить від лікаря.
Медик похитав головою.
— Мені вже не подобається цей пацієнт.
— Ви не перший, — сказав Дарен.
Його посадили до швидкої. Перш ніж дверцята зачинилися, він востаннє поглянув на будинок Евелін.
Вона стояла поруч із поліцейською, загорнута в ковдру, і тримала свою сумку так, ніби в ній було все її життя.
Дарен кивнув їй.
Вона відповіла тим самим.
Він знав, що зробив правильно, коли приїхав.
Але знав і те, що Маркус не побачить у цьому нічого героїчного.
Для Маркуса це буде ще одна історія, у якій Дарен опинився за крок від смерті.
І цього разу він не мав жодного виправдання, яке могло б змінити цю правду.