Той, хто залишився в тіні

Розділ 22.

— Отже, маємо труп, підроблену смерть, каблучку з чорним каменем і записку, яка стверджує, що хтось досі живий, — підсумував Рік, спираючись долонями на стіл. — Чудово. Я вже починаю сумувати за звичайними вбивствами через гроші.
— Ти сумуєш за часами, коли злочинці були настільки люб’язними, що залишали чеки, — відгукнулася Міла, розглядаючи фотографії з готелю.
— А ти сумуєш за часами, коли могла розтинати людей і не слухати нас, — парирував Рік.
— Я досі можу. І, якщо ти не замовкнеш, почну з тебе.
— Як зворушливо. Командна робота.
Маркус не долучався до їхньої суперечки. Він стояв біля дошки, на якій уже висіли фотографії загиблого, каблучки, дзеркала з написом і старого автомобіля з білим бантом на задньому склі.
Посередині червоним маркером було написано:
«ВІН ЖИВИЙ».
Ці два слова не давали йому спокою.
Хто саме живий?
Семюел Кейн? Адріан Белл? Хтось із колишніх пацієнтів дослідницького центру?
Або людина, яку Маркус давно поховав у своїй пам’яті?
Він відкинув останню думку, але вона повернулася майже відразу.
— Ніку, що з відбитками з каблучки? — запитав він.
— Працюю. Камінь, схоже, знімали. Під ним є механізм, а записку сховали так, щоб її не знайшли під час звичайного огляду. Хтось хотів, щоб ми побачили напис, але не одразу.
— А тіло?
— Поки що остаточної ідентифікації немає. Документи в номері вказують на Белла, але документи в нас уже неодноразово брехали.
— Перевірте стоматологічні записи, старі медичні картки, усе, що можна зіставити. Якщо це не Белл, нам потрібне ім’я людини, яку хтось вирішив видати за нього.
— Зробимо, — відповів Нік.
Маркус обернувся до Дарена, який сидів на краю сусіднього столу й крутив у руках ручку.
— А ти, — промовив він, — сьогодні працюєш виключно в межах відділку.
Дарен повільно підняв очі.
— Доброго ранку і тобі.
— Я серйозно.
— А я вже почав хвилюватися, що ти втратив свою чарівність.
— Дарене.
У голосі Маркуса з’явилася та сама холодна нотка, після якої навіть Рік зазвичай припиняв жартувати.
— Ти місяць відновлювався після поранення. Тебе двічі викрадали. Ти досі іноді тримаєшся за голову, коли думаєш, що ніхто не бачить. Ти не поїдеш на жодне місце злочину сам.
Дарен перестав крутити ручку.
— Я почуваюся нормально.
— Це не відповідь.
— Тоді ось відповідь: я почув наказ.
— І?
— І постараюся не розчарувати тебе.
— Це означає, що ти його виконаєш?
Дарен усміхнувся куточком рота.
— Це означає, що я почув наказ.
— Господи, — пробурмотів Рік. — У вас двох розмова як у подружжя, яке вже десять років свариться через те, хто забув вимкнути світло.
— Ріку, — одночасно сказали Маркус і Дарен.
Міла підняла палець.
— Оце вже справді тривожний симптом. Навіть відповідають синхронно.
Маркус кинув на неї такий погляд, що вона негайно повернулася до фотографій.
Дарен спустився зі столу й попрямував до свого робочого місця.
— Не хвилюйся, босе. Я буду зразковим працівником.
Маркус не повірив жодному слову.
І, як виявилося, мав рацію.
За сорок хвилин Дарен уже сидів у своїй машині за кілька кварталів від старого готелю на Вест-стріт.
Він не збирався їхати туди.
Принаймні, саме це він повторював собі, поки стояв на перехресті.
А потім згадав одну деталь.
На фотографіях із місця злочину він помітив вузьку смугу пилу на підлозі біля дверей службового приміщення. Вона була порушена лише в одному місці — ніби хтось протягнув щось важке до стіни, а потім повернув назад.
Крім того, на нижньому краї дзеркала з написом залишився ледь помітний слід темної фарби.
У звіті про це не згадувалося.
Дарен міг повідомити Ніку й попросити перевірити фотографії. Міг повернутися до відділку й сказати Маркусу, що має нову версію.
Міг зробити все правильно.
Натомість він вимкнув двигун, вийшов із машини й подивився на будівлю.
— П’ять хвилин, — пробурмотів він. — Зайду, перевірю, знайду щось корисне й повернуся. Ніхто нічого не дізнається.
Він помовчав.
— Крім Маркуса. Він, мабуть, відчує це за запахом непокори.
Дарен дістав із кишені рукавички й рушив до готелю.
Він уже вдруге за короткий час порушував наказ людини, якій довіряв більше, ніж будь-кому іншому.

І цього разу це могло коштувати йому значно дорожче, ніж чергова сварка.

Службові двері були прочинені.
Дарен зупинився.
Він точно пам’ятав, що під час першого огляду вони були зачинені. На ручці стояла пломба, яку встановили після роботи криміналістів.
Тепер пломба лежала на підлозі.
— Ну звісно, — прошепотів він. — Бо чому б злочинцю просто не залишити нам листівку з адресою?
Він обережно штовхнув двері.
За ними починався вузький коридор із потрісканими стінами. Пахло сирістю, старим деревом і чимось металевим. Дарен увімкнув ліхтарик на телефоні, просунувся всередину й уважно оглянув підлогу.
Сліди взуття.
Свіжі.
Один із них тягнувся до сходів, інший — у протилежному напрямку, до колишнього приміщення пральні.
Дарен присів.
На підлозі біля стіни блищав маленький шматочок чорного пластику. Він підняв його пінцетом із кишенькового набору й поклав у пакет для речових доказів.
На поверхні виднілася частина білого символу.
Бант.
Дарен відчув, як у нього холонуть пальці.
Це був не випадковий малюнок. Такий самий символ був на автомобілі, який зафіксували камери біля будинку Маркуса за три дні до вбивства його дружини й доньки.
Дарен дістав телефон і сфотографував знахідку.
— Ніку, ти мені зараз дуже знадобишся, — прошепотів він.
Він уже збирався телефонувати, коли почув звук.
Ледь помітний скрип.
Десь за стіною.
Дарен завмер.
— Поліція, — сказав він достатньо голосно, щоб його почули. — Якщо хтось тут є, виходьте з піднятими руками.
Тиша.
Потім кроки.
Повільні. Упевнені.
З темряви в кінці коридору вийшла людина в довгому темному одязі. Обличчя приховувала чорна маска. На руках були рукавички, а в правій руці — щось схоже на короткий металевий ліхтар.
Дарен відразу зрозумів: це не випадковий свідок.
— Знаєш, — промовив він, намагаючись говорити спокійно, — якщо ти прийшов подивитися на старий готель, мушу розчарувати. Сервіс тут жахливий.
Незнайомець не відповів.
— А якщо ти маєш стосунок до чоловіка, якого знайшли нагорі, я б радив не робити нічого дурного.
Людина в масці трохи нахилила голову.
— Ти не мав сюди повертатися, Дарене.
Усередині все стиснулося.
Він знав його ім’я.
— А ти, схоже, погано стежиш за новинами, — відповів Дарен. — Я взагалі-то маю чудову звичку приходити туди, куди мене не запрошують.
— Саме це й зробить тебе мертвим.
Незнайомець кинувся вперед.
Дарен ледве встиг ухилитися. Металевий предмет ударився об стіну, обсипавши їх штукатуркою. Дарен схопив нападника за зап’ястя й різко викрутив руку, намагаючись притиснути його до стіни.
Той виявився сильнішим, ніж очікувалося.
Вони врізалися в старий стелаж. Дерево тріснуло, коробки посипалися на підлогу. Дарен ударив нападника ліктем у груди, але той відповів ударом у бік.
Біль прошив тіло.
Дарен відступив на крок, важко вдихаючи.
— Можна було просто сказати, що ти не хочеш розмовляти, — прохрипів він.
Нападник схопив його за комір і вдарив об стіну.
У голові спалахнуло біле світло.
Дарен відчув, як щось тепле потекло зі скроні.
Він похитнувся, але не впав. Зібравши останні сили, вдарив нападника коліном і вчепився в його куртку. Вони знову зчепилися, борючись у тісному коридорі.
На мить Даренові здалося, що він устиг схопити край маски.
Та незнайомець різко смикнувся, вивільнився й відштовхнув його.
Дарен упав на одне коліно.
Нападник кинувся до виходу.
— Стій! — крикнув Дарен і спробував підвестися.
Ноги не послухалися відразу.
Він побачив, як темна постать зникла за дверима. Почув швидкі кроки, а потім — скрип зовнішніх дверей.
І тишу.
Дарен сперся долонею об стіну, намагаючись вирівняти дихання.
— Чудово, — прошепотів він. — Просто чудово.
Він повільно підвівся.
Саме тоді помітив телефон на підлозі.
Чорний смартфон лежав біля розбитого стелажа, екраном донизу. Нападник, очевидно, загубив його під час боротьби.
Дарен підняв пристрій, не торкаючись голими руками поверхні, і загорнув його в чисту тканину, яку знайшов у кишені куртки.
Екран засвітився.
На ньому з’явилося сповіщення від невідомого контакту.
«Він уже там. Забери все, що залишилося. І не дозволяй Вейлу дізнатися, хто він».
Дарен перечитав повідомлення двічі.
— Ось тепер, — прошепотів він, — у нас справжня проблема.