Той, хто повернувся з мертвих

Розділ 20.

1. Зізнання
Відділок зустрів Маркуса холодним світлом ламп і запахом старої кави.
Було майже п’ята ранку, коли викрадача Дарена посадили в кімнату для допитів. Чоловік уже прийшов до тями, але його обличчя залишалося блідим. На лівій щоці темнів синець, а на зап’ястях виднілися сліди від мотузок.
Маркус увійшов із папкою в руках і зачинив двері.
— Ви знаєте, чому ви тут.
— Через детектива Кроса?
— Через викрадення, напад на поліцейського й перешкоджання розслідуванню. Але це лише початок.
Чоловік усміхнувся.
— Ви хочете знати, хто мене найняв.
— Я хочу знати, хто стоїть за всім цим.
Маркус поклав на стіл фотографію доктора Самуеля Кейна.
Викрадач глянув на неї й одразу відвів очі.
Цього вистачило.
— Ви його знаєте, — констатував Маркус.
— Я не зобов’язаний відповідати.
— Тоді поговоримо про ваші фінансові операції, незаконне викрадення людини й можливу причетність до серії вбивств. Мої колеги вже перевіряють ваші контакти. Повірте, вони знайдуть, кому ви телефонували й від кого отримували гроші.
— Ви нічого не знайдете.
— Можливо. Але я маю час.
Маркус сів навпроти й поклав руки на стіл.
— Кейн живий?
Чоловік мовчав.
— Де він?
— Я не знаю.
— Коли ви бачили його востаннє?
— Кілька тижнів тому.
— Де?
— У старому центрі.
Маркус відчув, як напружилися його плечі.
— Він там був?
— Ні. Він передавав інструкції через інших людей.
— Які інструкції?
Викрадач провів язиком по пересохлих губах.
— Знайти вас. Змусити вас почати ставити правильні запитання. Він хотів, щоб ви знайшли старі документи, щоб ви дізналися про центр, про дітей, про знищені записи.
— Навіщо?
— Бо він сказав, що ви заслуговуєте знати правду.
Маркус повільно нахилився вперед.
— Яку правду?
Чоловік подивився на нього. Цього разу в його очах не було насмішки.
— Доктор Кейн убив вашу сім’ю.
Світ ніби зупинився.
Маркус не поворухнувся. Не кліпнув. Лише дивився на чоловіка, намагаючись зрозуміти, чи правильно почув.
— Повторіть.
— Кейн убив вашу дружину й доньку.
Маркус повільно випростався.
— Ви зараз скажете мені, що маєте докази.
— Я знаю, хто він. Я знаю, що він робив. Я бачив документи.
— Які документи?
— Звіти про спостереження. Фотографії. Записи про вашу сім’ю. Кейн стежив за вами задовго до того, як вони загинули.
Маркус відчув, як пальці самі собою стискаються в кулаки.
Він роками жив із думкою, що його сім’я стала жертвою випадкового зіткнення з жорстоким злочинцем. Він пам’ятав той день до найменших деталей. Телефонний дзвінок. Дорогу додому. Поліцейські машини біля будинку. Кров, яку він не міг відмити з рук навіть після десятків спроб.
І тепер цей чоловік сидів навпроти й говорив, що все було сплановано.
— Чому? — запитав Маркус.
— Я не знаю.
— Ви бачили документи, але не знаєте причини?
— Кейн не пояснював своїх мотивів. Він лише сказав, що ваша сім’я була частиною його плану.
Маркус підвівся.
— Ви розумієте, що щойно звинуватили людину у вбивстві двох людей?
— Я кажу правду.
— Тоді доведіть її.
Викрадач опустив очі.
— Я не можу.
— Чому?
— Тому що Кейн усе забрав із собою. Він наказав знищити документи, змінити адреси, стерти контакти. Люди, які працювали на нього, навіть не знали його справжнього імені. Для них він був просто доктором.
Маркус мовчав.
— Він казав, що ви одного дня почнете розслідувати старі справи, — продовжив чоловік. — Що ви не зупинитеся, навіть якщо вам наказуватимуть. Він знав, що ви будете шукати відповіді.
— Звідки?
— Бо він спостерігав за вами.
Маркус зібрав фотографії й документи.
Його обличчя залишалося непроникним, але всередині все руйнувалося знову.
— Якщо ви брешете, — тихо сказав він, — я зроблю все, щоб ви більше ніколи не побачили сонячного світла.
— А якщо ні?
Маркус зупинився біля дверей.
— Тоді я знайду його.
Він вийшов, не озираючись.
У коридорі на нього чекав Рік.
— Що він сказав?
Маркус простягнув йому фотографію Кейна.
— Він убив мою сім’ю.
Рік зблід.
— Маркусе…
— Я хочу все. Кожен звіт, кожну фотографію, кожен платіж. Перевірте всі справи, які хоч якось пов’язані з Кейном. Я хочу знати, де він був, з ким зустрічався і чому обрав мою сім’ю.
— Ми знайдемо його.
— Ні, Ріку. Ми знайдемо докази.

А потім я особисто посаджу його за ґрати.
У голосі Маркуса не було люті.
Лише холодна обіцянка.

2. Місяць тиші
Наступні чотири тижні перетворилися на нескінченний пошук примари.
Команда перевіряла старі адреси, банківські рахунки, архіви закритого дослідницького центру та документи міського управління у справах неповнолітніх. Нік відновлював видалені файли. Рік розмовляв із колишніми працівниками. Сара переглядала записи психологічних оцінювань. Міла перевіряла старі судово-медичні звіти, намагаючись знайти бодай одну зачіпку, яку всі пропустили.
А Маркус майже не спав.
Проте результату не було.
Доктор Самуель Кейн наче ніколи не існував.
Його банківські рахунки закрили багато років тому. Старі адреси виявилися порожніми. Люди, які могли його знати, або померли, або заперечували будь-яке знайомство. Частина документів зникла, а решта містила суперечливі дані.
Навіть фотографія, на якій Кейн стояв поруч з Адрианом Беллом, не допомогла встановити його місцеперебування.
Викрадач відмовився говорити далі. Він повторював, що знає лише посередників, а не справжніх організаторів.
Ітан Роу перебував під вартою й очікував на суд.
А Кейн залишався на волі.
Минув місяць.
За цей час Дарен устиг пройти лікування, пережити нескінченні перевірки лікарів і кілька разів посваритися з медсестрами, які намагалися змусити його відпочивати.
Маркус телефонував йому майже щодня, але розмови зазвичай закінчувалися однаково.
— Я почуваюся нормально, — казав Дарен.
— Ти не почуваєшся нормально. Ти намагаєшся довести, що невразливий.
— Я просто не люблю лікарні.
— Тоді не потрапляй у них.
— Чудова порада. Запишу її в блокнот геніальних думок Маркуса Вейла.
Після таких розмов Маркус зазвичай клав слухавку, не попрощавшись.
Але телефон Дарена ніколи не залишався без відповіді.
Іноді цього було достатньо, щоб обом пережити ще один день.