Полювання починається

Розділ 19.

Дарен не поспішав відповідати.
Він лежав на каталці, відчуваючи, як мотузки врізаються в зап’ястя. Голова боліла, у боці пульсував тупий біль, а кожен глибокий вдих нагадував про рани, яких він устиг набратися за останні кілька годин.
Перед ним стояв чоловік у медичній масці. На його одязі не було жодного іменного бейджа, а рукавички виглядали новими. Незнайомець поводився спокійно — надто спокійно для людини, яка щойно викрала детектива.
— Ти знаєш Маркуса, — повторив Дарен. — Знаєш про його сім’ю. Знаєш про справу Ітана. Може, ще й знаєш, де він купує каву? Бо тоді я почну хвилюватися за його смакові вподобання.
Чоловік не засміявся.
— Ти завжди жартуєш, коли боїшся?
— Ні. Іноді я жартую, коли мені нудно. А зараз мені дуже нудно.
— Ти не розумієш, у що втрутився.
— Це вже другий злочинець за ніч, який намагається пояснити мені, що я нічого не розумію. Ви всі відвідуєте якісь курси чи це природний талант?
Незнайомець підійшов ближче.
— Маркус Вейл має дізнатися правду про свою сім’ю. І ти допоможеш йому це зробити.
Дарен перестав усміхатися лише на мить.
Про свою сім’ю?
Він згадав слова Сари про те, як Маркус реагував на згадки про дружину й доньку. Згадав його обличчя біля швидкої допомоги. І те, як він обійняв його в підземному тунелі — міцно, майже відчайдушно, ніби не міг повірити, що Дарен досі живий.
Маркус ніколи не розповідав йому всього про минуле. Дарен не наполягав. Але тепер хтось намагався використати цю трагедію проти нього.
— А якщо я відмовлюся? — запитав Дарен.
— Тоді Маркус втратить ще одну людину.
Усередині Дарена щось похололо.
Проте він не дозволив цьому відбитися на обличчі.
— Знаєш, — пробурмотів він, — якщо ти хочеш змусити Маркуса нервувати, достатньо просто сказати йому, що я знову зіпсував його машину. Не обов’язково викрадати мене.
Чоловік схопив його за підборіддя й змусив подивитися собі в очі.
— Ти не сприймаєш це серйозно.
— О, я сприймаю. Просто ти мені не подобаєшся, а я не люблю робити людям приємність.
Чоловік відпустив його з таким виразом обличчя, ніби вирішував, чи варто вдарити Дарена.
Потім відступив.
— У тебе буде час подумати. Я повернуся.
Він рушив до дверей, але зупинився на порозі.
— І ще, детективе Крос. Не намагайся втекти. Тут немає виходу.
Двері зачинилися.
Пролунав металевий звук замка.
Дарен залишився сам.
Кілька секунд він не рухався. Просто слухав.
Кроки віддалялися коридором, потім стихли. Десь за стіною загув двигун вентиляції. Зверху долинув приглушений стукіт, наче хтось пересував меблі.
Дарен повільно видихнув.
— Ну що ж, — прошепотів він. — Час перевірити, наскільки погано ти знаєш свою роботу.
1. Кімната без виходу
Дарен обережно повернув голову й оглянув приміщення.
Невелика кімната. Металеві стіни, одна лампа під стелею, каталка, шафа з медичним приладдям і раковина в кутку. Двері — важкі, без ручки зсередини.
Жодного вікна.
Викрадач не брехав: звичайного виходу справді не було.
Але Дарен ніколи не вважав, що для втечі обов’язково потрібні двері.
Він перевірив мотузки. На лівому зап’ясті вузол був затягнутий міцно, але під час перенесення на каталку мотузка трохи змістилася. Дарен кілька разів повернув кисть, намагаючись послабити петлю.
Біль прострілив руку.
— Чудово, — прошипів він. — Ще трохи — і я почну сумувати за Ітаном. Принаймні той не прикидався медиком.
Він продовжив працювати, повільно, без різких рухів. Нарешті кисть вислизнула з петлі.
Звільнивши одну руку, Дарен розв’язав другу.
Потім сів.
Світ на секунду хитнувся. Він притиснув долоню до боку й перечекав запаморочення.
Не зараз. Не смій знепритомніти зараз.
Він оглянув шафу. Усередині лежали бинти, упаковки рукавичок і кілька порожніх пластикових контейнерів. Жодної зброї.
На стіні біля раковини висів металевий тримач для рушників. Дарен перевірив, чи можна його зняти, але кріплення виявилося міцним.
Тоді він помітив інше.
Невелика вентиляційна решітка під самою стелею. Надто вузька, щоб пролізти крізь неї, але за нею було чути рух повітря. Отже, приміщення не було повністю ізольованим.
Поруч із дверима стояв невеликий металевий візок.

На ньому — пластиковий стакан, порожня упаковка від води та кілька інструментів, які викрадач, очевидно, забув прибрати.
Дарен узяв один із них і підійшов до дверей.
Замок був електронним. Він не мав ані часу, ані необхідних інструментів, щоб його відкрити.
Але він міг зробити дещо інше.
Дарен поставив візок біля дверей, розташувавши його так, щоб той перекрив частину проходу, щойно двері відчиняться. Потім узяв металевий інструмент і сховав його за спиною.
Він не знав, коли викрадач повернеться.
Тому довелося чекати.
Минуло кілька хвилин.
Потім десять.
Кожна хвилина здавалася довшою за попередню. Дарен відчував, як слабкість поступово повертається, а рана в боці починає боліти сильніше.
Він уже подумав, що чоловік вирішив залишити його тут надовго, коли за дверима почулися кроки.
Дарен миттєво ліг на каталку й заплющив очі.
Двері відчинилися.
— Детективе Крос? — покликав чоловік.
Дарен не відповів.
— Не прикидайся сплячим. Я знаю, що ти не спиш.
Викрадач увійшов до кімнати. Візок заважав дверям відчинитися повністю, і чоловік, роздратовано вилаявшись, відсунув його ногою.
Цього було достатньо.
Дарен різко підвівся й ударив його по руці металевим інструментом. Чоловік скрикнув, відсахнувся, але встиг схопити Дарена за куртку.
Вони врізалися в край каталки.
Дарен відчув, як біль розриває бік, але не відпустив противника. Він ударив його плечем, штовхнув до стіни й спробував вихопити руку, якою той тримав його.
Чоловік був сильнішим. Він схопив Дарена за шию й притиснув до металевої стіни.
— Я ж попереджав! — прошипів він.
Дарен задихався, але встиг ударити його коліном і вирватися.
Викрадач похитнувся.
Дарен штовхнув його всім тілом.
Чоловік упав, ударившись головою об край візка. На мить спробував підвестися, проте знову осів на підлогу.
Дарен відступив, важко дихаючи.
— А я ж попереджав, — прошепотів він. — Не треба було повертатися.
Він присів поруч і перевірив, чи чоловік дихає.
Живий.
Дарен не хотів убивати його. Йому потрібні були відповіді.
Він витягнув із кишені викрадача телефон, знайшов у візку мотузку й обережно зв’язав чоловікові руки за спиною. Потім закріпив ноги, щоб той не зміг раптово кинутися на нього, коли отямиться.
Завершивши, Дарен сперся спиною об стіну.
Тільки тепер він дозволив собі кілька секунд просто сидіти й відновлювати дихання.
— Маркус, — прошепотів він. — Будь ласка, візьми слухавку.