Полювання на мисливця

Маркус увійшов до будівлі першим.
— Поліція! Нікому не рухатися!
Його голос розлетівся порожніми коридорами.
Він тримав зброю напоготові, перевіряючи кожен поворот. Рік ішов позаду, уважно оглядаючи двері й підлогу. Двоє офіцерів залишилися прикривати вхід, а Нік перевіряв приміщення на західному боці.
— Перший поверх чистий, — повідомив Нік через рацію.
— Перевірте сходи до підвалу, — наказав Маркус. — Не заходьте поодинці.
Вони рушили далі.
На стінах висіли старі таблички, деякі з них ледь трималися на іржавих гвинтах. У кількох кімнатах залишилися архівні шафи, повні паперів, що розсипалися від вологи.
Рік зупинився біля відчинених дверей.
— Маркусе.
Усередині стояв стіл. На ньому лежали фотографії жертв.
Вікторія Слоун.
Гарольд Мерсер.
Елеанор Прайс.
Поряд — знімок Дарена, зроблений у лікарняній палаті.
Маркус відчув, як стислися пальці на руків’ї зброї.
— Він тримав тут усі матеріали.
Рік оглянув стіл.
— Поглянь.
Під фотографіями лежав старий шкільний звіт. На його першій сторінці було ім’я Ітана Роу. На останній — підпис людини, яка затвердила закриття справи про побої.
Маркус прочитав ім’я.
— Ось хто допоміг приховати правду.
— Це не просто звіт, — сказав Рік. — На звороті є адреса.
Він показав на рядок, написаний синім чорнилом.
«Архів Б. Підземний рівень. Вхід через технічний тунель».
Маркус підняв рацію.
— Ніку, знайшли підземний рівень. Перевір усі службові проходи. Дарен може бути там.
— Прийняв.
Раптом із глибини будівлі долинув гуркіт.
Потім крик.
— КРОСЕ!
Маркус упізнав голос Ітана.
— Дарене!
Він кинувся до сходів.
— Маркусе, зачекай! — крикнув Рік.
Але Маркус уже зникав у темряві.
Рік вилаявся й побіг за ним.

Дарен мчав тунелем, спотикаючись об уламки бетону.
Попереду виднілося слабке світло. Він не знав, куди веде прохід, але не зупинявся.
Позаду лунали кроки Ітана.
— Ти не втечеш! — кричав убивця. — Чуєш мене? Ти не втечеш!
Дарен завернув за ріг і побачив металеві сходи, що вели нагору.
Він схопився за поруччя й почав підніматися.
Рана пульсувала. Дихання стало уривчастим. Але він продовжував рухатися.
На середині сходів він зупинився й дістав із кишені маленький пристрій — телефон, який устиг сховати ще до викрадення. Екран був тріснутий, але працював.
Сигнал був слабким.
Дарен відкрив повідомлення Маркусу й набрав лише два слова:
«Технічний тунель».
Відправлення не проходило.
— Давай же…
Він підняв телефон вище.
На екрані з’явилася одна смужка сигналу.
Повідомлення пішло.
За мить унизу грюкнули двері.
Ітан увірвався на сходи.
Дарен сховав телефон і побіг нагору.

Маркус почув вібрацію у кишені.
Він зупинився біля дверей до підземного рівня й дістав телефон.
Повідомлення від Дарена.
«Технічний тунель».
Маркус відчув, як серце вдарилося об ребра.
— Він живий, — прошепотів він.
Рік, який наздогнав його, зупинився поруч.
— Що?
Маркус показав екран.
— Дарен живий. Він у технічному тунелі.
Рік одразу підняв рацію.
— Нік, перекрийте виходи з підземного рівня! Підозрюваний може рухатися через тунель. Усі групи — обережно, він озброєний і небезпечний.
Маркус відчинив двері.
Перед ними простягався вузький коридор, освітлений тьмяними лампами. На підлозі виднілися свіжі сліди пилу, а біля стіни лежав шматок розірваної куртки.
Маркус підняв його.
На тканині була кров.
— Це Дарена, — сказав він.
Рік поклав руку йому на плече.
— Ми близько.
Маркус кивнув і рушив уперед.
Цього разу він не біг навмання. Він уважно перевіряв кожні двері, кожен поворот, кожну тінь.
Він не дозволить Ітану знову перетворити його страх на зброю.
Попереду пролунали кроки.
Потім голос Дарена:
— Маркусе!
Маркус кинувся вперед.
За поворотом він побачив Дарена на верхньому майданчику сходів. Той тримався за поруччя, ледве стоячи на ногах. За кілька метрів від нього стояв Ітан, затиснутий між дверима й стіною.
У руці Ітана блиснув ніж.
— Зупинися! — крикнув Маркус, піднімаючи зброю. — Поліція! Кинь ніж!
Ітан повільно повернув голову.
На його обличчі з’явилася усмішка.
— Ти все-таки прийшов.
Маркус не зводив з нього зброї.
— Відпусти Дарена.
— А якщо ні?
— Тоді ти не вийдеш звідси.
Ітан притиснув ніж до боку Дарена.
Дарен скривився, але не видав жодного звуку.
— Ти не стрілятимеш, — сказав Ітан. — Ти боїшся знову втратити когось.
Маркус завмер.
На мить перед ним знову постала вітальня, кров на підлозі, розбита фотографія.
Але потім він побачив Дарена.
Той дивився на нього, і в його очах не було прохання про порятунок.
Було попередження.
Не роби того, чого він хоче.
Маркус повільно опустив зброю на кілька сантиметрів, не втрачаючи цілі з поля зору.
— Ти помиляєшся, Ітане.
— Невже?
— Я боюся втратити людей. Але це не означає, що ти можеш керувати мною.
Усмішка Ітана зникла.
— Тоді доведи це.
Дарен раптом різко наступив Ітанові на ногу й відкинувся вбік.
Усе сталося за секунду.
Ітан втратив рівновагу. Ніж ковзнув убік. Маркус кинувся вперед, а Рік зайшов із флангу.
— На землю! Руки за голову!
Ітан спробував ударити Маркуса, але той перехопив його зап’ястя й притиснув до стіни. Ніж упав на бетон.
Рік вибив його подалі й заламав Ітанові руки за спину.
Клацнули кайданки.
— Ітане Роу, ви заарештовані за підозрою в серії вбивств, викраденні та інших тяжких злочинах. Усе, що ви скажете…
— Ви нічого не розумієте! — закричав Ітан. — Вони всі знали! Вони всі дивилися!
— Тепер ти матимеш достатньо часу розповісти про це суду, — холодно відповів Рік.
Маркус більше не дивився на Ітана.
Він уже був біля Дарена.
— Гей. Дивись на мене.
Дарен спробував усміхнутися.
— Ти довго їхав.
Маркус схопив його за плечі, обережно, щоб не зачепити рану.
— Ти нестерпний, знаєш?
— Мені про це говорили.
— Ти викрав себе, дозволив убивці привезти тебе сюди й мало не помер.
— Якщо подумати, план був не ідеальний.
Маркус видав короткий, зламаний сміх.
А потім міцно притиснув Дарена до себе.
Дарен завмер від несподіванки.
Маркус обіймав його так, наче перевіряв, чи він справді живий. Його руки тремтіли.
— Я думав… — почав він, але не зміг закінчити.
Дарен повільно обійняв його у відповідь.
— Я знаю.
— Ніколи більше так не роби.
— Обіцяю.
Маркус відсторонився й подивився йому в очі.
— Я серйозно.
— Я теж.
Рік підійшов до них.
— Мені дуже шкода переривати цю зворушливу сцену, але нам потрібна медична допомога. І, Дарене, коли тебе оглянуть, я особисто простежу, щоб ти більше не мав доступу до ключів від жодної машини.
— Я ж не водив.
— Не допомагай мені вигадувати покарання.
Дарен засміявся, але одразу скривився від болю.
Маркус підтримав його.
— Досить. Тепер ти дозволиш нам про тебе подбати.
— Гаразд, босе.
Зовні вже лунали сирени.
Ітан Роу був затриманий.
Але коли офіцери почали виводити його з будівлі, він повернув голову до Маркуса.