Вечірка

– І тоді я поклав на неї своє око.

– Фу! – викрикнула Оксана, коли побачила, як чоловік поклав своє око на стіл. – Ти серйозно поклав на неї своє око.

– Я так і сказав. – хмикнув чоловік, ніби це було нормально. Хоча для них це, напевно, і було нормальним.

Вони сиділи за одним із столів, поряд з батьком. З ними ще сиділи відьма, Чорт, чоловік-фамільяр відьми – Мандрагор, який виявляється насправді був котом. "Якби не сказали, то я ніколи б не зрозумів" Промайнуло у Тараса. І ще кілька людей, імена яких вони навіть не запам'ятали.

Близнюків доволі радо приняли, чи то через те, що духи і нечисть такі добрі, чи то через погрозу відьми, але всі спілкувалися з ними доволі мило. Розповідали різні цікаві, а інколи не дуже, історії зі світу мертвих. Батько часто запитував чи все у них добре, і скільки б вони не переконували, що все доволі непогано, він ніби їм не вірив.

– Тільки нічого не їжте, – попередила відьма, гостро зиркнувши на них. – А то вже не зможете повернутися назад. – вона показала на тарілки збоку від себе. – Ці страви принесла я, тому їх можете брати, а все інше – ні.

Оксана та Тарас обережно озирнулися на стіл. Посеред нього стояли срібні таці, на яких розкішно, але водночас огидно, виблискували страви. Запах був найдивнішим: суміш прянощів, гнилі та чогось металевого, схожого на кров. Серед них виділялися:

М'ясне асорті: Піраміда з посіченого м'яса, яке за кольором і текстурою підозріло нагадувало бліді людські кінцівки і було щедро полите темно-вишневим соусом.

Хліб: Чорний, неначе попіл, він виглядав засохлим і мав специфічний запах, що асоціювався зі старими, заіржавілими цвяхами.

Десерти: Невеликі тістечка, глазуровані чимось густим і жовтим, що віддавало різким запахом формальдегіду і мало під собою крихітні, схожі на людські, зуби.

Але тарілки від Мелліси, які стояли перед близнюками, виглядали не так загрозливо. На них були шматочки простого чорного хліба, посипаного сіллю, різні десерти та склянки з прозорою водою. Хоча навіть ця вода здавалася підозріло важкою.

Але близнюки відмовилися, боячись випадково сплутати тарілки і з'їсти щось зі світу мертвих. Перспектива залишитися тут, хоч і приваблювала трохи, бо вони зможуть залишитися з батьком – єдиною рідною для них людиною, але все ж вони хотіли ще трохи пожити.

– Істоти тут не такі вже погані. – тихо, щоб лише вони почули, сказав батько. – Я з багатьма подружився. Ось та пані, – він показав на жінку літнього віку, яка весело спілкувалася з кількома духами і нечистю. – виявляється, є власницею цього будинку і вона з радістю вже багато років дозволяє всім тут збиратися на Гелловін. А там, – він повернувся, кинувши поглядом на чоловіка недалеко від нас. – її син.

– Я рада. – тихо сказала дівчина, посміхаючись.

Тарас лише мовчки кивнув, але кутики його губ теж піднялися.

– І все ж, я сумував. – так само шепотом відповів чоловік. – Безмежно щасливий побачити вас знову.

– Ми теж. – хлопець притиснувся під бік батька. – Ми теж дуже щасливі...

Шум на фоні з кожною хвилиною ставав гучнішим і його вже було важко ігнорувати. Близнюки переглянулися, батько вже зрозумів, що цікавість дітей він не зупинить, тому швидко послідував за ними.

– Ми підемо на хвилинку. – сказав він до інших гостей за столом, на що відьма лише махнула рукою.

Вони пройшли коридором далі, їх ледь не збили діти, які бігали, ховаючись в кутках і під столами.

– Тут є діти? – здивовано запитала Оксана, не очікуючи на цьому шабаші побачити дітей.

– Потерчата. – коротко відповів батько, кинувши на цих бісенят швидкий погляд.

Попереду вони побачили невеликий гурт невідомих, які щось емоційно обговорюють.

– Я ставлю на кон свої кістки! – бурно викрикнув один з гостей, різко вставши, що перекинув стілець позаду себе.

– Ти для початку викопай свої кістки, щоб ставити їх на кон. – хмикнула дівчина поряд.

Почувся сміх навколо, та й Оксана не змогла стримати смішок.

– А я викопав. – весело сказав інший незнайомець, кинувши кістки на стіл. Свої кістки.

Близнюки здригнулася, поглянувши на батька.

– Що вони роблять? – запитав Тарас у батька.

– Грають в азартні ігри.

– На кістки? – вигнув брову хлопець, спантеличено поглянувши на батька.

– У мертвих інших ставки. – знизав плечима чоловік, його голос звучав злегка розгублено. – Насправді, я все ще не можу до цього звикнути.

– Азартні ігри? – перепитала Оксана. – Ууу. – вона хитро посміхнулася.

– Оксано, ні. – суворо відповів батько.

Дівчина сама розуміла: «грати з мертвими, тільки собі гірше зробиш».

– Що, ні? – запитала Мелліса, підходячи ближче. Вона поклала руки на плечі близнюкам, нахилившись до них. – Хочеш пограти? – запитала відьма, поглянувши на дівчину.

– Ні. – тихо відповіла вона. – Це не найкраща ідея.

– Та чому? – спохватився Чорт, підходячи ближче. – Що такого поганого зіграти одну гру?