Бандитский фронт

 У серпнІ-груднІ 1921 року на території  Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область) діяло 34 банди в тому числі 11- на КриворІжжІ. Вони заважали  проведенню продрозверстки , тобто вилученню в українських  селян зерна  та  хлібопродуктів,  руйнували мости та залізничні  колії, наносили  не сподівані  удари по загонах залізничної охорони, вбивали активістів, вели підривну роботу проти радянської влади . Вживаються  всі заходи для ліквідації  банд формувань та   співчуваючих  Їм  елементів. 

                (Секретно-інформацІйний відділ Ради Народних Комісарів  УРСР). Звіт  КатеринославськоЇ   

 Губвійськради.

Пожовклі сторінки звітів, сотні папок, об’єднаних однією назвою:»Бандитський фронт». Кожний з листів  відмічений грифом «абсолютно секретно» І в кожному з них-долІ людей, які взяли в руки зброю І стали по різні сторони барикад. У чому ж причина? Чия вина? І наскільки правдиві оці секретні документи? ЦІ питання нуртують у  свідомості. Але запитати ніякого, бо всі очевидці й учасники тих подій  вже давно на вічному спочинку. Та все   таки спробуємо відновити в уяві ті події жорстокого післяреволюційного протистояння, його причини. Можливо,в пошуках народиться істина. Не червона, не бандитська - просто істина. І спаде з неї щільна завіса, зіткана з різних ідеологій, біле по праву стане білим, а чорне - чорним. Отже, в путь!  

  З телеграфної стрічки: «Загонам ЧОП разом з силами Криворізьких чекістів ліквідувати банд гніздо на Карачунах».

Вересень третього  пореволюційного року   був досить прохолодним. Пронизливий північно-західний вітер часом посилювався до того,що здавалось, ще трохи-і ти злетиш у повітря, як шматок фанери. Але навіть у таку шалену погоду тут, у зарослій верболозом балці, було тихо. І якось по-особливому підозрілою здавалась та тиша.    Недарма ж у Кривому Розі та навколишніх селах це місце охрестили Відьомською западиною! Одним словом, Карачуни. В минулі часи тут знаходили надійний притулок утікачі-кріпаки та ті, кому не доводилося чекати від влади нічого хорошого. А річки Бокова та Боковенька, немов дві руки, обіймали Відьомську западину, створювали цілком надійне укриття.

 Це зараз над западиною колихається водна гладь Карачунівського водосховища, назавжди накривши й таємні схованки втікачів-каторжан, і скарби, здобуті розбоєм, і… Тож в наші часи Карачунами нікого не лякають, тому що пішла під воду завіса таємничості разом з її берегинею-старою відьмою Дзюбихою, чия хатка ховалась за скелястими породами в хащах верболозу й чортополоху.

 Нема тепер на  Карачунах ніяких таємниць. А в ті далекі часи не те що навколишні мешканці-солдати частин особливого призначення , в обов’язок  яких входили міліцейські функції,боялися сюди сунутися! А особливо після того, як за наказом реввоєнради  спробували очистити це темне місце від непокірних революції  елементів.

 Спробували, але були зустрінуті кинджальним вогнем ватаги отамана Іванова і навік поснули в кущах чортополоху. А їхні батьки-командири поквапилися відрапортувати нагору про ліквідацію великого банд формування в південній частині Криворіжжя. Загиблих ЧОПовців оголосили героями. Замість них набрали нових бійців. Командир же наполовину знищеного загону прикрасив свої революційні груди орденом Бойового Червоного Прапора! Що не кажіть, а робити хорошу міну за поганої гри, видавати бажане за дійсне - то є велика річ! Хоча й гидка за своєю суттю.

А незабаром з тих же Карачунів у напрямку центру міста вихром неслася  нібито ліквідована банда Іванова, і добра сотня шабель зі свистом розсікала ранкову тишу сплячого міста!

 Без жодного пострілу був захоплений склад із зерном, відібраним у навколишніх селах, в одній білизні були виведені на подвір’я  сонні та смертельно перелякані солдати загону ЧОП.

- Тепленьких узяли,--посміхнувся Іванов. - Ну, що робити з вами, краснюками? Стріляти? Рубати? Щоб більше селянський люд не змушували помирати від голоду?

- Та ми ж нічого, нас тільки вчора мобілізували насильно! Ми з села. Чи ж воно нам було потрібне оте ЧОП? Нас просто змусили! - чулося у відповідь.

 – Зі мною підете? - отаман  допитливо дивився на полонених. І більшість вчорашніх селюків  закивали головами.

- Підемо! - Зі  своєї волі підемо!

 Незабаром банда понеслась У напрямку  Веселих Тернів,поповнивши своє озброєння двома кулеметами та двадцятьма гвинтівками, збільшивши свою чисельність двома десятками колишніх ЧОПовців. А в покинутому дворі залишилися лежати тіла тих, чиї шляхи з бандитами розійшлися.

********

З телеграфної стрічки: «Вжити жорстоких заходів до залучення в комуни широких мас бідного селянства».

  Затих вітер, що цілий тиждень гуляв степом. Квітневе сонце нарешті пригріло особливо щедро. У другій половині дня запарувала земля, посилаючи надію на врожай. Але Степана Кравця, хлібороба з діда-прадіда, це не радувало.

Присів він на товстелезний пеньок біля похилих воріт своєї садиби, за звичкою опустив руку до кишені, дістав кисет з тютюном-горлодером  ,скрутив тоненьку самокрутку і затягнувся їдучим димом. Сидів, розмірковував .І від того розмірковування ще гірше ставало на душі… Запитаєте чому? Та тому,що саме час виходити в поле. Тільки от з чим виходити? Його гніда конячка тепер возить голову комнезаму Грицька Лепеху - ще вчора гіркого пияка і голодранця, а  нині в селі велике начальство! Його старший брат у червоних  відзначився. Орденом нагороджений. В окружкомі тепер у козирях! Тож і сунув Грицька на хлібне місце, а той відразу й запишався. В галіфе тепер, з наганом на боці! Куди там, король та й годі! Але як би там не   було, та якраз Грицько складає оті списки селян, серед  яких із його немилості можеш з бідняків перекочувати в куркулі і ,гляди, все твоє убоге майно конфіскують, а тобі самому широко розстелеться дорога по етапу на Північ. А з воркутинських  країв спробуй повернутися! Тому і мовчав він, Степан, коли з двору виводили його помічницю-гніду конячку. До крові кусав губи коли її, годувальницю, осідлали, а Грицько, голова комнезаму, важко плюхнувся в сідло. Ще й вигукнув:--Чого вовком дивишся?! Негоже мені по селу пішки ходити, я-начальство, затям!