55

    Поївши домашньої їжі, приготовленої турботливими руками бабусі, Матвій справді став почуватися краще.

— Іди, синочку, трішки відпочинь, — запропонувала бабуся після обіду.

— Добре, але перед цим прийму літній душ! — погодився Матвій, адже й справді був втомлений після такої важкої ночі.

    Узявши рушники, він пішов у сад, де колись власноруч змайстрував простенький літній душ. Надворі було спекотно, тож вода мала добре прогрітися. Матвію подобалося довго стояти під її потоком, знаючи, що ніхто не стукатиме у двері й не кричатиме, щоб він швидше виходив. Вода чудово змила з нього бруд, кров і втому.

     Хлопець повернувся до будинку, щоб трішки поспати, але раптом зрозумів, що сонливість минула. Тому перевдягнувся й вийшов на подвір’я до бабусі.

— Матвію, ти ж мав відпочити? — здивувалася вона.

— Мав, та сон минув. Побуду трішки на свіжому повітрі. Можливо, треба щось допомогти?

— Ай, сину, не потрібно… Але… Та не зважай.

— Кажіть, бабусю. Чому я маю не зважати?

— Та це дрібниці. Сама впораюся…

— Я приїхав, щоб вам допомогти, а не відпочивати. То кажіть, що потрібно зробити.

— Та я не хочу, щоб ти кудись ішов…

— Чому? Я й сам хочу трохи пройтися. То кажіть.

— Я на полі зранку була, потім мене покликала Неля, ну, знаєш, ага, Прокопова. Я побігла до неї, а потім ми разом пішли додому. От тільки сапку свою я там забула. Але я й сама її принесу, а то ти ще з місцевими зустрінешся…

— Бабусю, поле далеко, а у вас і так ноги болять. А я пройдуся трішки. Обіцяю, що місцевих минатиму десятою дорогою!

— Ой, Матвію… — зітхнула бабуся, але хлопець уже рушив на поле.

     Він ішов вузькою доріжкою повз сільські городи. Коли вже майже дістався потрібного місця, побачив, як із прилеглої вулиці вийшли троє місцевих. І, звісно ж, серед них був Валерка. Неподалік розташовувався невеличкий сільський магазин, тож, мабуть, хлопці прямували саме туди.

      Іншим разом Матвій навіть не подумав би звертати з дороги. Але сьогодні мав попередження від Гріма не зв’язуватися з місцевими, та й зовнішній вигляд у нього був не найкращий. Тому хлопець вчасно сховався за великими кущами.

     Хлопці й справді звернули в бік крамниці. Матвій ще трохи зачекав, а тоді рушив далі. На полі він швидко знайшов сапку й подався назад, сподіваючись, що більше нікого не зустріне.

Але його сподівання не справдилися. Щойно він підійшов до повороту біля магазину, як з-за рогу на нього наскочила тендітна постать. Вони мало не зіткнулися, проте Матвій був надзвичайно радий цій зустрічі. Навіть забув про своє «розфарбоване» обличчя.

— Ах, Матвію! Що з тобою трапилося? — налякано скрикнула Ліза, щойно поглянула на хлопця.

— Привіт, Лізочко! Як приємно тебе зустріти! — Матвій навіть не намагався приховати своєї радості.

— А мені неприємно! Тобто зустріти тебе приємно, але бачити, який у тебе вигляд, — ні.

— Лізочко, та це все мине…

— Матвію, потрібно негайно повідомити в поліцію. Ці місцеві геть знахабніли! Тебе оглядали лікарі?

— Лізо, все гаразд. Звичайні синці. Та й це зробили не місцеві.

— А хто ж?

— Не знаю. Пізно повертався додому, а біля під’їзду якісь типи причепилися… — збрехав Матвій.

— А де ти так пізно ходив? — Голос Лізи став сумнішим.

— Та затримався на роботі… — пояснив Матвій.

— На роботі? Ти ж не гуляв із друзями чи… дівчатами?

— Лізочко, гуляти я можу лише з тобою, а з рештою — тільки співпрацювати, — заспокоїв її Матвій. — Ходімо вже, бо мушу віднести бабусі сапку.

— Ходімо. А потім зустрінемося? Бо я й досі чекаю відповіді на моє повідомлення, яке надіслала тобі ще вчора.

— Тут є ще одна проблема. Я загубив телефон, але вже маю новий. Тож дам тобі свій номер, а ти, будь ласка, надішли те повідомлення ще раз!

     Матвій тримав сапку в одній руці, а іншою взяв Лізу за руку. Так, мило розмовляючи, вони рушили далі. Та раптом з-за повороту знову вийшли ті троє хлопців. Цього разу вони помітили Матвія й голосно розсміялися.

— Що, на побачення із сапкою ходили? — гукнув один із них.

— А я думав, що міські дівчата люблять романтику, а їм побачення на городі подобаються! — загиготів Валерка.

— Така принцеса — і повелася на брудного Бандита… — кинув їм третій із компанії.

— Матвію, просто не реагуй! — попросила Ліза.

— Я й не думав, Лізочко, руки бруднити, — відповів Матвій.

     Вони пішли далі, не звертаючи уваги на крики, що ще якийсь час долинали їм услід.