53.

— Розповідай, на кого працюєш? Хто тебе підіслав? — допитувався Грім.

— Ні на кого… — відповів Матвій, і одразу отримав черговий удар.

     Він знову нахилився, намагаючись оговтатися. Звісно, міг спробувати захиститися, дати здачі. Але цим лише нашкодив би собі. Адже це територія Гріма: тут його люди, тут його зброя. А Матвій сам, зі своєю правдою, якій ніхто не повірить. Та все ж спробував з'ясувати, що сталося.

— Гріме, скажи, що я зробив? — важко дихаючи, запитав Матвій.

— Що ти зробив? А ти не знаєш, клятий шпигуне?

— Ні. Ти ж знаєш про мене все. Чому вирішив, що я шпигую?

— Мабуть, щось мої люди недогледіли або хтось тебе добряче прикриває. Та я все дізнаюся. І тоді ти за все відповіси. А насамперед — за те, що отруїв мого найкращого охоронця.

— Я? Отруїв? Не було такого!

— Не було? Він заснув одразу після того, як випив із тобою кави! Коли охоронець відвернувся, ти підсипав йому сильне снодійне. Він заснув просто на роботі. Комусь дуже потрібно було, щоб мій охоронець міцно спав. Але щось у того когось не вийшло. А наступного дня я відправив охоронця здати аналізи. І лікарі виявили в його крові сильний снодійний препарат, який міг серйозно зашкодити здоров'ю. То що скажеш?

— Я нічого не розумію, — відповів Матвій.

     Хоча насправді чудово розумів, про що йдеться. Мимоволі перехопив погляд Грифа й одразу згадав той вечір. Він чекав на Гріма, щоб особисто передати йому папку, і не хотів залишати її Грифу. Тоді мовчазний охоронець, вийшовши від Грифа, раптом запропонував йому випити кави. Сам її й приготував. Коли чоловік відійшов, Матвій перелив трохи своєї кави в його чашку, а решту так і не випив.

     Отже, снодійне призначалося йому самому. Для чого? Щоб забрати папку! Тільки тоді повернувся Грім і зруйнував усі плани.

— Усе зрозумієш! Забрати його! — наказав Грім охоронцям. — Ти мені все розкажеш, усе! Бо ж знаєш, я завжди можу дістатися і до твоєї бабусі, і до твоєї дівки. Особливо до другої. А вона   точно сподобається моїм хлопчикам…

     У Матвія все стиснулося всередині.

— Ні! Тільки їх не чіпай! Я зроблю все, що скажеш! — вигукнув він, коли охоронці Гріма вже схопили його.

    Звісно, хлопця повели до підвалу.

    Холодний підвал, що пахнув сирістю, уже був знайомий Матвію. Хлопцеві «щастило» на такі місця. Прикро, адже сьогоднішній вечір він міг провести з Лізою. Десь біля озера, у лісі чи навіть на сільській дискотеці. А натомість знову опинився тут. І хто знає, скільки ще доведеться просидіти в цій сирій темряві.

     Матвій розумів, що його підставив Гриф. Не розумів лише, навіщо. І не знав, як довести Гріму свою невинуватість. Найбільше боявся, щоб той не зачепив бабусю й Лізу. Бо якщо з ними щось станеться, Матвій навіть не уявляв, що тоді робитиме.

    Минав час. Згори постійно долинали чиїсь кроки, шарудіння, іноді приглушені голоси, але до нього ніхто не спускався.

    Аж раптом кроки стали виразнішими, і Матвій почув розмову.

— Відчини двері! — упізнав він голос Грифа.

     Отже, той іде до нього. І саме це Матвію зовсім не сподобалося.

— Грифе, ти без Гріма? — запитав охоронець.

— А що, не бачиш?

— Та просто Грім наказав нікого до нього не пускати…

— Мені можна.

— Нікого — то нікого. Іди домовляйся з Грімом. Мені проблем не треба, — відмовив охоронець.

— Та він від'їхав. А мені наказав поспілкуватися з цим…

— Мене не попереджав, тож вибач. Не можу порушити наказ шефа.

     Далі голоси стихли. Почулися лише кроки, що поступово віддалялися.  Матвій полегшено видихнув. Розмовляти з Грифом сам на сам йому зовсім не хотілося. А от із Грімом він поговорив би. Можливо, йому вдалося б пояснити, що все це підлаштували. Тільки б Грім прийшов…