52.

     Матвій теж відчував крила за спиною, коли повертався від Лізи. Він дедалі більше переконувався, що ця дівчина і є його долею. Йому було з нею легко й приємно, і він так не хотів відпускати її. Матвій на мить заплющив очі й уявив, що вони з Лізою не розлучалися, а після прогулянки разом повернулися до свого дому. Невеличкого, але дуже затишного. Повечеряли, посиділи біля каміна, а потім разом пішли спати. Лягли в одне ліжко й зігрівали одне одного своїм теплом. Але поки що це була лише мрія. Хоча Матвій упевнено йшов до її здійснення.

      А вранці, щойно прокинувшись, Матвій отримав повідомлення від Лізи: «Сьогодні їдемо з батьками в село. Там заночуємо. Якщо зможеш, приїжджай, зустрінемося там».

      Матвій усміхнувся, уявляючи чергове побачення з Лізою. Та чи вдасться? Мабуть, Грім знову покличе його на якесь завдання. Матвій замислився: а що, як зараз поїхати в село, а якщо зателефонує Грім, сказати, що допомагає бабусі, й повернутися до міста лише завтра? Тоді, можливо, хоча б один день вдасться викроїти й провести його з Лізою... Довго не роздумуючи, Матвій почав збиратися до бабусі.

     Виходячи з квартири, він повідомив хлопцям, що їде в село.

— Ей, стривай! А якщо Грім дасть нове завдання? — наздогнав його Славко.

— Якщо буде, я повідомлю. А якщо ні, то залишуся в бабусі, — відповів Матвій, дуже сподіваючись, що йому таки пощастить там затриматися.

     Матвій мчав трасою до села, де жила бабуся. Він їхав на великій швидкості й відчував себе вільним. Вдихав на повні груди свіже повітря та мріяв про зустріч із Лізою. Як же було б приємно, якби вона сиділа поруч, обіймала його за плечі своїми ніжними пальчиками, а він відчував її гаряче дихання біля своєї щоки. Ще трохи — і він зможе побачити її та знову потонути в її обіймах.

    Матвій саме під'їхав до повороту на село, коли відчув, як у кишені завібрував телефон. Він зупинився. Саме тут колись зустрів Лізу, і та зустріч була для нього надзвичайно важливою, адже саме з неї почалися їхні стосунки. А раптом це Ліза телефонує, щоб домовитися про зустріч?

     Матвій дістав із кишені телефон. Його обличчя відразу спохмурніло. Телефонував Грім. Хлопець неохоче відповів.

— Що ти собі дозволяєш, покидьку?! — проричав у слухавку Грім.

     Матвій не зрозумів, чи звертався той до нього, чи до когось, хто був поруч із ним.

— Добрий день. Ви до мене? — спокійно запитав Матвій.

— До тебе, виродку! Бачу, ти геть страх втратив!

— Ви про що? Ви ж не давали мені жодних завдань. Тому я й поїхав у село до бабусі. Щось не так?

— Негайно їдь до мого офісу!

— Але я... планував допомогти бабусі...

— Ще слово — і допомагати вже не буде кому! Зрозумів? Негайно до мене! — наказав Грім і вимкнув зв'язок.

     Тепер Матвій був не лише розчарований, а й наляканий. Грім ще жодного разу не розмовляв із ним у такому тоні. Мабуть, щось у нього сталося. Але що до цього він має? Та хай там як, хлопець розвернув мотоцикл і попрямував назад до міста.

     За деякий час Матвій уже увійшов до кабінету Гріма. Там був і Гриф. Грім сидів за своїм столом, але щойно Матвій переступив поріг, той підвівся й підійшов до нього.

— Що ж ти собі дозволяєш, підлий хлопчиську? — запитав Грім.

— Я не... — почав Матвій, але договорити не встиг. Грім ударив його в щоку. Удар був настільки несподіваним, що хлопець упав на підлогу. З носа хлинула кров. Та Матвій швидко підвівся.

— Я нічого не зробив... — почав він, але знову отримав удар — цього разу під око. Матвій лише зігнувся, проте втримав рівновагу. Перед очима замерехтіли метелики, а за ними проступив насмішкуватий погляд Грифа...