50

   Матвій повернувся до міста, мріючи лише про одне — добре виспатися перед черговим завданням Гріма. І тут йому трохи пощастило: ні Артура, ні Славка не було вдома. Тож Матвій зміг кілька годин спокійно поспати.

    А потім зателефонував Грім і наказав якнайшвидше приїхати до нього. Цього разу завдання було схожим на попередні, та все ж не надто складним. Потрібно було зупинити автомобіль, щойно той виїде з міста. У салоні мало бути двоє людей: водій і пасажир. Вони мали везти із собою документи, які Матвій повинен був забрати.

— На це завдання можеш узяти із собою своїх співмешканців. Я їм доплачу, — сказав Грім.

     Сьогодні він був у кабінеті сам, без Грифа, що здалося Матвію досить дивним.

— Відповідаєш за все ти!

— Добре, — погодився Матвій, хоча розумів, що відмовитися все одно не зможе.

— Щодо твоєї справи з дільничним, то мої люди вже пояснили йому, що твоєї дівчини та бабусі чіпати не можна. І запам’ятай: поки ти працюєш на мене, їм нічого не загрожує. Ну, а щойно ти відійдеш від справ, може трапитися будь-що. Зрозумів?

— Так, — відповів Матвій, відчуваючи, як після останніх слів Гріма по тілу виступив холодний піт.

— Тоді до справи. Чекатимете в лісосмузі за містом. Одягніться непримітно. Щойно машина виїде, я дам тобі знати.

    Матвій кивнув і вийшов із кабінету. За ним вийшов і Грім.

— Як почуваєшся, Тохо? — запитав він охоронця, який сьогодні сидів біля дверей його кабінету.

— Усе добре, Гріме.

— Добре. Дивно, сьогодні під ранок один із моїх найкращих охоронців заснув на посту. Раніше такого не траплялося. Сьогодні ж я відправив його на огляд до лікарів, — розповів Грім.

    Почуте змусило Матвія ще раз замислитися над учорашньою ситуацією. Схоже, Грім не залишав без уваги навіть такі дрібниці.

    Завдання, яке Матвій отримав цього разу, здавалося зовсім нескладним. Разом з Артуром і Славком він вирушив до лісосмуги за містом, де вони мали дочекатися потрібного автомобіля.

Чоловіки залишилися біля дерев, подалі від дороги, щоб не привертати зайвої уваги. Надворі вже сутеніло, і з кожною хвилиною темрява ставала густішою. Матвій раз у раз визирав з-за стовбурів, вдивляючись у дорогу, але потрібної машини все не було.

     Минуло чимало часу.

— Довго ще стирчатимемо тут? — невдоволено запитав Славко, переступаючи з ноги на ногу.

— Звідки мені знати? — тихо відповів Матвій. — Грім сказав чекати, отже, чекаємо.

— А якщо вони взагалі не приїдуть?

— Приїдуть.

    І тут телефон завібрував.

— Машина вже виїхала. Темна, двоє чоловіків, — коротко повідомив Грім. — Чекайте. Щойно побачиш її, дійте.

— Зрозумів.

    Матвій сховав телефон і повернувся до товаришів.

— Готуйтеся. Скоро будуть.

    Вони розійшлися трохи вбік, залишаючись поблизу дороги, але не виходячи на відкрите місце. Тепер кожен звук змушував їх насторожуватися. Матвій не зводив очей із траси, намагаючись розгледіти автомобіль ще здалеку.

    Нарешті в темряві з'явилися фари. Він напружився, стежачи за машиною, що наближалася.

— Цей? — пошепки запитав Славко.

     Матвій звірився з прикметами, які повідомив Грім, і кивнув.

— Він. Приготуйтеся.

    Автомобіль наближався. Коли машина порівнялася з потрібним місцем, Артур вийшов на дорогу, змусивши водія загальмувати. Автомобіль різко зупинився, і на мить усе стихло.

    Матвій вийшов слідом. Холодне нічне повітря вдарило в обличчя. Він наблизився до водійських дверцят, тримаючи руку біля зброї.

— Виходьте. Обоє, — наказав він.

— Що сталося? — водій визирнув із вікна, удаючи, що не розуміє ситуації.

— Виходьте, і поговоримо.

    Чоловік повільно відчинив дверцята. Пасажир теж вибрався з машини. Водій тим часом почав запевняти, що вони нічого поганого не зробили й просто їдуть у своїх справах.

— Мені нецікаво, куди ви їдете. Віддайте документи, і зможете продовжити дорогу.

     Пасажир мовчки дістав із салону теку й простягнув її Матвію.

— Ось. Тепер відпустите?

     Матвій узяв теку, але не поспішив відповідати. Він переглянув її вміст, після чого перевів погляд на обох чоловіків.

— Це все?

— Усе, — надто швидко відповів водій.

     Матвій примружився. Щось у його тоні не сподобалося хлопцеві. Чоловік наче хотів якнайшвидше позбутися непроханих гостей, але водночас нервово поглядав на автомобіль. Матвій міг би просто забрати документи й закінчити завдання. Проте слова Гріма про особисту відповідальність не давали спокою.

— Артуре, Славку, побудьте з ними. Я перевірю машину.

— Та що там перевіряти? — обурився водій. — Ми ж віддали вам усе, що просили!

— Якщо все, то хвилюватися тобі нема про що.

     Матвій обійшов автомобіль і відчинив передні дверцята. Заглянув під сидіння, перевірив кишені дверцят, а тоді потягнувся до бардачка. Усередині лежала ще одна папка.

Він витягнув її й відразу помітив, що вона трохи товстіша за першу.

— Ще одна тека? — відмітив Матвій, повертаючись до чоловіків.