45

     До зустрічі з Грімом залишалося кілька годин, коли Матвій повернувся додому. Після розмови з Артемом настрій у нього був геть паскудний. Здавалося б, мав би радіти, адже він повернув украдену річ власникові. Але чомусь Матвій очікував від Артема зовсім іншої реакції. Звісно, той подякував, проте виявився, на думку Матвія, аж надто кмітливим. Почав розпитувати, чи чесно він заробляє і чи не скривдить Лізу.

     Звісно, сам Матвій її не образить. А от того, хто наважиться сказати їй бодай одне криве слово, він ладен розшматувати на дрібні шматочки.

— О, повернувся! — почув Матвій голос Славка.

— Привіт, Матвію. Ти стільки всього навіз із села, — сказав Артур, виходячи в коридор.

— Привіт. Бабуся всього понадавала. Їй же не відмовиш.

— Ясно. Та не хвилюйся, усе використаємо. То що, сьогодні вже працюватимемо разом?

— Сьогодні? А що сьогодні? — перепитав Матвій.

— Як це що? Гроші потрібно йти заробляти! Скільки ще байдикуватимеш? — до розмови долучився Славко, який теж з’явився в коридорі.

— Не можу сьогодні, — відповів Матвій.

— Та дістав ти вже! То їдь у своє село й працюй там трактористом! Я тебе до себе на квартиру брав за умови, що працюватимеш із нами!

— Я сьогодні не зможу. Завтра, можливо, якщо не буде завдань… — Матвій запнувся.

— Яких ще завдань, га?

— Та ніяких.

— Нічого не знаю! Нам гроші потрібні. Ти або йдеш із нами працювати, або забираєшся з моєї квартири!

— Я принесу гроші.

— Ти що, сам працюєш?

— Ні, не сам.

— А з ким? Ти що, дурити нас зібрався? — Славко вже втрачав терпець.

— Та не збирався я вас дурити. Просто… Якось Грім запропонував мені працювати з ним…

— Тобто?

— Я не міг йому відмовити…

— Як ти взагалі вийшов на Гріма?

— Ти сам якось відправив мене до нього.

— Так, було таке. І що?

— Він запропонував працювати з ним. Я не ризикнув відмовити.

— Добре. І скільки він платить?

— Так само, як і ти… — Матвій вирішив не казати правди.

— О, ні! Він має платити більше.

— Можливо. Я ж із ним тільки починаю працювати.

— Гаразд. Артуре, сьогодні в нас вихідний. А ти, Матвію, маєш домовитися з Грімом, щоб він узяв нас у команду.

— Я спробую, але…

— Не хочу чути жодних «але»! Бо житимеш на вулиці!

     Матвій більше не сперечався, бо розумів, що сенсу в цьому однаково немає. Він відпочив кілька годин, а потім вирушив до Гріма.

    У призначений час Матвій уже був у його офісі. Охоронець повідомив, що Грім чекає на нього у своєму кабінеті, й показав на двері. Постукавши, Матвій увійшов. Як завжди, поруч із Грімом був Гриф.

— Вчасно прийшов. Це добре, — відзначив Грім. — То як, добре відпочив у бабусі? З дівчиною нагулявся?

— Так, — відповів Матвій, стримуючи емоції. Йому дуже не подобалося, що Грім знає про його слабкі місця.

— От і добре. Бо завдання для тебе буде досить складне. І діяти доведеться майже самотужки. Лише в деяких питаннях тобі допоможуть мої хлопці.

— Гаразд, — погодився Матвій. — Але…

— У тебе вже є якісь «але»? — невдоволено запитав Грім.

— Є прохання.

— Ну, кажи, раз уже є.

— Мої друзі… Тобто мій друг Артур і його брат Славко хочуть теж працювати на тебе разом зі мною.

— Славон? Цей ледар, який тільки й думає, як заробити побільше, але зайвий раз пальцем об палець не вдарить?

— Так. Це він якось відправив мене сюди… Просто я живу з ними, у їхній…

— Та знаю я, де ти живеш! — перебив його Грім. — Гаразд. Виконаєш завдання на відмінно — тоді й візьму твоїх посіпак у команду. Хоча такі мені й не дуже потрібні. А тепер слухай завдання.