29.

— Привіт, Лізо! Бачу, ти не сумуєш? — трохи зухвало сказав Матвій і зустрівся поглядом із дівчиною. Вона вмить посерйознішала, і Матвій зрозумів, що Ліза не сподівалася побачити його так швидко.

— Привіт, Матвію. Я… — Ліза завагалася й поглянула на Артема, ніби шукаючи в нього підтримки.

     Артем подивився на Лізу, потім перевів погляд на Матвія і знову повернувся до дівчини.

— То це і є той Матвій, про якого ти мені стільки розповідала? — запитав Артем.

     Ліза кивнула, а Артем знову подивився на Матвія, який поки що просто спостерігав за ними.

— Привіт, Матвію. Я — Артем, друг і однокласник Лізи. Ми давно дружимо, а нещодавно вона розповіла мені про тебе. Ви теж познайомилися ще в дитинстві?

     Артем підвівся зі свого місця й простягнув Матвію руку.

— Так, ще в дитинстві, — трохи знічено відповів Матвій і потиснув йому руку.

— Присідай до нас. І можеш не хвилюватися: я тільки вип’ю свій зелений чай і піду. Поспішаю на роботу. А ви з Лізою зможете поспілкуватися.

— Та я й не хвилювався… — відповів Матвій і сів за столик на крісло посередині, між Лізою та Артемом.

     Він скоса поглянув на Лізу й усміхнувся. Дівчина відповіла йому такою ж усмішкою. Тим часом Артем прибрав зі столу свій ноутбук.

— Класний у тебе ноутбук! — звернув увагу Матвій.

— Так, непоганий. Купив для навчання у знайомого, якому він уже не потрібен.

— На кого ти вчишся? — запитав Матвій.

— Артем — майбутній економіст! — замість нього відповіла Ліза. — А ще він не тільки навчається, а й працює… Ось уже навіть заробив грошей на цей ноутбук.

— Ага, трішки… Добре, що якраз почув, що цей знайомий його продає. То хоч не довелося багато платити. А з вересня він мені дуже знадобиться…

— А-а, зрозуміло, — кивнув Матвій.

     Тим часом Артем уже допив свій чай.

— Що ж, Матвію, приємно було познайомитися. Мушу йти!

     А потім, нахилившись до Матвія, тихо додав:

— Лізочка — дуже хороша дівчина, тож, будь ласка, не ображай її.

— Артеме, що за секрети? — трохи показово обурилася Ліза.

— Так… Наші чоловічі, — усміхнувся Артем.

— Артеме, за це можеш не хвилюватися! — пообіцяв Матвій.

— Бувайте й гарно вам погуляти! — сказав Артем.

— І тобі вдалого дня! — кинула йому навздогін Ліза.

     Коли Артем вийшов, вона поглянула на Матвія.

— Знаєш, у мене ніколи не було хорошої подруги. А Артем у деякій мірі став її заміною.

— Он як? Знаєш, а я через нього мало не пішов.

— Тобто?

— Коли я зайшов сюди й побачив тебе з ним, то вирішив негайно піти. І пішов. Та трохи подумавши, повернувся…

— І правильно зробив. Ми з Артемом просто друзі. І взагалі, він так зайнятий навчанням, що йому не вистачає часу на дівчат.

— Бідний Артем… І що йому дасть це навчання?

— Майбутню професію… Він добре вміє рахувати, а коли ще довчиться, то зможе стати чудовим фахівцем.

— Ну і нехай. А я мрію з тобою трохи погуляти. Ти не будеш проти?

— Я тільки за. А куди ти хочеш піти?

— А ти?

    Ліза на мить замислилася.

— Знаєш, я ніколи не була в зоопарку. Підемо?

— Ну звісно! Бажання Принцеси — закон! — Настрій Матвія помітно покращився, і він був готовий вести свою Принцесу хоч на край світу, аби тільки вона була задоволена.