25.

     Коли чогось чекаєш, час іде особливо повільно. Матвій чекав на Артура. Вночі, біля незнайомого будинку, на чужій лавці. Нога неприємно нила, і здавалося, що час зовсім зупинився.

     Матвій не вмів і не любив довго сидіти на одному місці. Йому хотілося пройтися, хоча б трохи, десь поблизу. Він підвівся і зробив лише один крок. Нога різко відгукнулася болем, і Матвій одразу сів назад на лавку, скривившись. Тепер ідея прогулятися навіть неподалік здавалася зовсім нереальною. Залишалося тільки чекати.

    Раптом нічну тишу пронизав різкий звук. Матвій здригнувся, а тоді зрозумів, що це в кишені задзвонив телефон. Він швидко дістав його й уважно подивився на номер. Матвій так і не розповів ні Артуру, ні Славку, що має телефон. Звісно, він міг сказати, що купив його сам, замість того щоб розповідати, що телефон йому дав Грім. Але… Матвій усе ж промовчав.

Тому Артур і Славко не могли йому зателефонувати.

     У телефоні був записаний номер Лізи, але вона не знала номера Матвія, тож теж не могла йому подзвонити.

     Матвій кілька секунд вагався, та цікавість узяла гору. Він натиснув кнопку відповіді.

— Алло, — невпевнено мовив він.

— Чорний Лебідь?

Матвій почув хрипкий голос і насупився.

— Що? — перепитав він.

— Я говорю із Чорним Лебедем?

     У Матвія відразу пробіг холодок по спині. Тепер він зрозумів, хто телефонує.

— Т-так, — відповів він.

— Спиш?

— Ні.

— Це добре. Я — Гриф, помічник Грома. Пам’ятаєш?

— Звісно.

— Словом, Грому потрібно дещо зробити… Де ти зараз?

— Я?

— Ні, я! — трохи роздратовано повторив Гриф. — Ясно, що ти!

— Я тут, на одній лавці… Але сьогодні навряд чи зможу пригодитися.

— Це ще чому?

— У мене щось із ногою. Навіть додому дійти не можу. Ось і сиджу тут.

— Відмазку шукаєш?

— Ні, чесно…

     Гриф нічого не відповів. Матвій почув, як той комусь щось розповідає. Ймовірно, Грому.

Розмова тривала близько двох хвилин. Увесь цей час Матвій прислухався, але нічого розібрати не міг.

— Ти ще тут? — раптом почув він.

      Матвій зрозумів, що Гриф знову звертається до нього.

— Так.

— Назви адресу, де знаходишся. І не жартуй.

— Я… — Матвій хотів сказати, що не знає адреси, але, озирнувшись, помітив табличку на будинку. — Вулиця Озерна, вісімдесят.

— На лавочці, кажеш? Чекай. Зараз по тебе під’їдуть хлопці на синьому «Ауді». Вони привезуть тебе до нас. Спробуй не сісти з ними.

— Але… я не можу йти…

— Вони допоможуть. Чекай. І не бався з нами.

     Зв’язок обірвався. Матвій важко зітхнув. Він розумів: із Громом жарти погані. Саме тому й назвав правильну адресу.

      Залишалося сподіватися, що хлопці приїдуть раніше, ніж повернуться Артур зі Славком. Матвій не хотів утягувати їх у все це.

     Та не встиг він і оком моргнути, як поруч зупинився синій «Ауді». Двоє кремезних хлопців допомогли йому підвестися, посадили в машину, а потім завели до Грома.

— Ось і Чорний Лебідь до нас завітав, — із легкою іронією мовив Грім.

— Доброї ночі, — відповів Матвій, ледве стримуючи біль. Кожен рух давався йому нелегко.

— Сідай он на диван, — Грім кивнув у бік дивана, помітивши стан Матвія. — Зараз перевіримо, чи правду ти сказав.

     Хлопці, які привезли Матвія, вийшли. У кімнаті залишилися Грім і Гриф. Вони щось тихо обговорювали між собою. Матвій сидів мовчки й чомусь думав лише про одне: чи випустять його звідси.

     Незабаром до кімнати увійшов ще один кремезний чоловік із великою валізою.

— Ось клієнт, — Гриф кивнув у бік Матвія.

      Чоловік поставив валізу, відкрив її та почав щось шукати. Потім підійшов до Матвія.

— Підкачуй штанину.

Матвій мовчки виконав.

— Не бійся, — сказав Гриф. — Це лікар у минулому. Так, Косто?

— Ага, — коротко погодився той.

     Костоправ присів біля Матвія й почав уважно оглядати його ногу.

— Ну що? — не витримав Грім.

— — Перелому, схоже, немає, але набряк сильний. Зараз зафіксуємо. Якщо біль посилиться або набряк не спадатиме — потрібен рентген.…

     Костоправ дістав із валізи якусь мазь і почав обережно втирати її в шкіру.

Матвію було боляче, але він терпів. Потім чоловік обмотав ногу еластичним бинтом.

— Ну ось, — сказав Костоправ. — Намастив знеболювальною маззю і замотав бинтом. Якщо не буде навантажень, за тиждень-другий має минути.