22.

   Нічний клуб «Оріон» яскраво світився неоновими вогнями, заманюючи відвідувачів зайти всередину. Та потрапити сюди міг далеко не кожен. Вхід був недешевим, діяв фейс-контроль, та й навіть найдешевший напій у клубі був не кожному по кишені. Поруч із закладом розташовувалася автостоянка для відвідувачів. Кілька десятків іномарок стояли там у ряд, а їхні власники — «золота молодь», як вони самі себе іноді називали, — тим часом розважалися в клубі, вважаючи, що життя прекрасне.

     Матвій стояв на протилежному боці вулиці й спостерігав за відвідувачами. Ось до клубу зайшли дві блондинки у коротких спідницях, схожих радше на широкі пояси. За ними одразу прослизнули двоє хлопців у шкіряних куртках і темних окулярах.

     «І що їм так засліплює очі, що вони аж окуляри вдягнули?» — раптом подумалося Матвієві.

Та він швидко прогнав цю думку. Він був тут зовсім не для того, щоб розглядати відвідувачів.

Ось до закладу знову зайшла пара: розкішна брюнетка в яскраво-червоній сукні та молодий чоловік у темній сорочці. Він тримав її за руку й галантно відчинив перед нею двері. Потім Матвій побачив ще кількох молодих людей. Майже всі вони приходили з боку автостоянки, залишаючи там свої недешеві автомобілі.

— Що, заздриш їм? — запитав Артур, який стояв поруч із Матвієм.

— Чому ж заздрю? Планую. Через кілька років і я так само впевнено відчинятиму двері ще крутіших закладів, тримаючи за руку свою Принцесу.

— Що? Кого триматимеш за руку? — здивувався Артур.

— Та не зважай. Дівчину, яка мені подобається.

— Он як? То така вже є? І хто ж вона?

— Та ти її не знаєш…

— Що, не хочеш найкращому другові розповісти?

— Та нема про що розповідати. Але обіцяю: незабаром познайомлю.

— Ну гаразд, я чекатиму. Котра година, Матвію?

     Матвій глянув на годинник.

— Майже дванадцята.

— Рівно опівночі розпочинається клубне шоу, — нагадав Артур. — Так сказав Славко... Отож, усі відвідувачі будуть дуже зайняті, поки ми…

    Раптом вулицею пролунав свист.

    Матвій і Артур одночасно поглянули в бік автомобільної стоянки.

— Пора. Славко дав сигнал, що все чисто! — пожвавився Артур.

— Артуре, ти впевнений? — запитав Матвій.

— Звісно. Брат не може помилятися.

— Просто раніше він цим не займався… — нагадав Матвій.

— Ще й як займався! До того, як ми почали працювати з Громом. Ходімо!

     Хлопці пройшли кілька метрів назад, потім перейшли дорогу в малолюдному місці. Обоє були в темних куртках, на голови натягнули капюшони. Невдовзі вони дісталися стоянки й почали придивлятися до автомобілів.

— Он ця мені подобається! — Артур вказав на темну Audi, настільки відполіровану, що вона аж блищала під світлом ліхтарів.

— Надто крута. Дивись, чи немає сигналізації, — зауважив Матвій.

— За неї Славко не попереджав. Тим більше, він неподалік і зможе допомогти.

— Гаразд. Але можна розпочати з чогось простішого. Скажімо, ось із цього Ford, — Матвій указав на синій автомобіль, який виглядав значно скромніше за Audi.

— Як хочеш. Але там явно щось просте. Тож пробуй у цій, а потім перейдемо до тієї, яку я вибрав. Тільки кожному — заробіток із того, що він дістане.

— Добре. Тоді я йду, — погодився Матвій і рушив до вибраного Ford.

    Артур залишився чекати неподалік, щоб у разі чого допомогти. Матвій озирнувся на всі боки. Стоянка залишалася тихою: з клубу долинала гучна музика, а більшість людей навіть не звертала уваги на те, що відбувалося за межами закладу. Він дістав невеликий важкий металевий предмет, який хлопці прихопили із собою заздалегідь, і швидко розбив ним бокове скло Ford. Скло з тихим тріском посипалося всередину салону.

— Дій швидше, — прошепотів Артур.

    Матвій просунув руку крізь розбите вікно й відчинив дверцята зсередини. За мить він уже був у салоні. Артур мав рацію — автомагнітола виявилася простенькою. Матвій швидко витягнув її й вибрався з автомобіля.

— Ну що? — запитав Артур.

     Матвій підняв магнітолу.

— Ось.

    Вони озирнулися й швидко рушили до Славка, який ховався неподалік і, як сам казав, контролював ситуацію.

— От бачите, я ж казав: усе чисто — всі дивляться шоу! Але магнітофончик так собі… — оцінив Славко.

— Зараз ми підемо по інший. Цей точно буде крутіший! — заявив Артур.

— Йдіть. Я в тебе вірю, брате!

— Може, все-таки обереш щось інше? — запитав Матвій у Славка, коли вони вже стояли поруч з Audi.

— Ні. Впевнений, що тут мій скарб! — заявив Артур  рушив до авто.

     Він дістав із кишені важкий металевий предмет, що щойно взяв у Матвія. Потім озирнувся на всі боки, переконався, що поблизу нікого нема. Тоді швидко вдарив по боковому склу. Щойно скло тріснуло й посипалося всередину салону, як пролунав різкий сигнал автомобільної сигналізації.