20.

    Спальня дідуся і бабусі, на щастя Лізи, знаходилася на першому поверсі. Ліза підійшла до їхнього вікна й обережно постукала. У відповідь — тиша. Дівчина повторила спробу. Лише через деякий час побачила, як у кімнаті увімкнули нічник. А за кілька хвилин відчинилося вікно, і дідусь запитав:

— Хто там?

— Дідусю, це я — Ліза, — відповіла дівчина.

— Ліза? Що ти тут робиш о цій порі?

— Відкрийте, розповім.

— Іди до вхідних дверей.

      За кілька хвилин дідусь із бабусею вже чекали на Лізу.

— Лізо, ти сама о цій порі? Щось трапилося? — Бабуся аж руки заламувала.

— Все гаразд. Не хвилюйтеся. Я просто дуже хотіла відсвяткувати з вами свій день народження. На жаль, не встигла — поки дісталася до вас, він уже закінчився.

— Батьки знають про це? — уже дідусь почав розпитувати.

— Ні, вони залишилися з гостями. Я сама приїхала.

— Тобто сама? А чим? — не вгавала бабуся.

— Так… Знайомі підвезли.

— Які ще знайомі?

— А ви… їх не знаєте.

— Ти повідомила батьків?

— На жаль, ні. Телефон удома забула.

— Лізо, може, вони тебе вже шукають? — припустила бабуся.

— Не думаю. Швидше за все, вони сплять. І телефонувати їм не варто. Хіба що повідомлення написати?

— Ну, напиши. І то швидко.

    Дідусь простягнув Лізі телефон, і вона швидко набрала текст повідомлення.

— Ну ось і все. Тепер мама й тато не хвилюватимуться. А зараз можна я вже піду спати? Дуже втомилася за цей день. А день народження вже вранці відсвяткуємо!

— Гаразд, біжи, біжи…

— Спокійної ночі! — побажала Ліза й попрямувала до своєї кімнати.

— Вона п’яна? — почула Ліза голос дідуся, коли вже відчинила двері спальні.

— Ну, може, й випила трішки шампанського з гостями. День народження як-не-як! А дівчині скільки потрібно? Пару крапель — і вже голова паморочиться…

— Чомусь я відчув запах пива…

— Та ти прямо експерт. Мене більше цікавить, що це за знайомі її підвезли.

— Може, хтось із гостей? Та щось мені все це не подобається, — зітхнув дідусь.

— У всякому разі, не треба про це Мишку розповідати. Та й невістці теж. Просто наказати Лізі, щоб більше так не робила, — запропонувала бабуся.

— Ага. Тільки вони самі все розпитають. Хоча, може, ми лише гарячкуємо, а Лізу справді підвіз хтось із їхніх знайомих.

     Далі розмова стихла. Ліза зрозуміла, що дідусь із бабусею пішли до своєї кімнати. Тоді й вона зачинила двері своєї.

     Дівчина розуміла, що завтра доведеться ще відповісти на запитання батьків, але зараз їй про це думати не хотілося. Хотілося думати про Матвія. Після зустрічі з ним, поїздки до озера та вечора, проведеного удвох, їй здавалося, що в неї виросли крила і вона ось-ось полетить.

За кілька хвилин дівчина лягла в ліжко. На її устах грала щаслива усмішка.

     Дівчинка, яка була обмежена правилами й заборонами, яка майже не мала друзів і більшість часу проводила за навчанням та книгами, нарешті отримала те, чого їй так не вистачало. Вона провела вечір так, як їй хотілося. Не думала, що сказати, коли усміхнутися, як догодити оточуючим, а просто була собою. Разом із Матвієм. Із хлопцем, який запам’ятався їй ще з дитинства. Із дуже симпатичним хлопцем, який її розумів.

     Звісно, після прочитання не одного любовного роману дівчина вірила в кохання з першого погляду. І зараз, напевно, знала: ось воно! Вона вірила, що це на все життя. Поки що вона не розповідатиме про Матвія родині — адже так не прийнято. Вони зустрічатимуться, стануть ближчими, а тоді вона розповість про нього батькам. Спочатку підготує їх до цього. Ліза була впевнена, що Матвій їм сподобається. Адже хлопець сказав, що закінчив навчання й уже працює. Отже, він уже може сам себе забезпечувати, а це її батьки цінують. Хоча Лізі до цього було байдуже. Вона була впевнена, що зможе бути щасливою з Матвієм навіть у халабуді.

    Матвій ще деякий час стояв біля воріт Лізи. А потім повільно, не заводячи двигуна, переїхав на протилежний бік, до своїх воріт.

     Бабуся Надя вже спала. Матвій не збирався її будити — він знав, де лежить запасний ключ. Але поки що вирішив зайти до своєї схованки.

     У старому сараї, за купою мотлоху, у старій дерев’яній скрині лежала значно менша скринька. Матвій обережно дістав її. Цю схованку він знайшов ще в дитинстві. Колись там лежало лише кілька конвертів із листами. Матвій пробував їх читати, та почерк був незрозумілим, а чорнило майже вицвіло. Тому хлопець поклав конверти на дно скриньки, а зверху став складати свої скарби. Першими скарбами стали три вкладинки із зображеннями машинок із жувальних гумок, які колись подарувала йому Ліза. Якось він поклав туди й носовичок Лізи, та згодом забрав його, вирішивши тримати біля себе. Та потім десь загубив…