16.

      Неприємний, трохи різкий звук розбудив Матвія. Він розплющив одне око й побачив, що на вулиці вже білий день. Та спати йому дуже хотілося. Звук стих. Хлопець накрився ковдрою з головою і спробував знову заснути. Та за кілька хвилин звук повторився.

      Матвій сів на ліжку. Навпроти нього спав Артур.

— Артуре, чуєш? — запитав Матвій. — Артуре!

     Та Артур лише сопів. Матвій зрозумів, що з Артуром нічого не вийде, і рушив на звук, що долинав із сусідньої кімнати. Там чулося ще й хропіння Славка. Матвій пішов туди.

     Поруч зі Славковим ліжком, на тумбі, лежав мобільний телефон. Саме від нього йшов звук, що розбудив Матвія.

— Славку, вставай! Хтось тобі дзвонить! — Матвій підійшов і пошарпав Славка за плече.

— Геть… геть… — повторював Славко й повернувся на другий бік.

    Тим часом телефон продовжував дзвонити. На сірому екрані висвічувалися букви. Уважніше придивившись, Матвій прочитав: Грім.

— Грім? Це ж наш замовник! Він хоче документ, а нам потрібні гроші! — вголос промовив Матвій і знову спробував розбудити Славка, та безрезультатно.

     Тоді він вирішив піти у ванну й набрати холодної води. Можливо, якщо вилити її на Славка, той прокинеться?

    За хвилину Матвій уже стояв поруч зі Славком із величезним кухлем холодної води. І саме в цю мить телефон знову зазвучав.

    Матвій уже простягнув руку, щоб вилити воду, але враз зупинився. Він уявив, як зараз кричатиме Славко, та ще й вижене його з квартири. Матвію це зовсім не сподобалося, тому він поставив кухоль поруч із ліжком, а в руки взяв телефон.

Матвій не мав власного телефону. Та й цим користуватися не вмів. Хоча що тут складного? Дві кнопки: червона і зелена. Звісно, зелена означає відповісти.

— Ало, — трохи боязко відповів Матвій.

— Ало! Славон, ти геть страх втратив?! — почув він грубий голос. Далі полилася непристойна лайка, а на закінчення чоловік додав: — Де документ?

— Це не Славко, — тихо відповів Матвій.

     Знову пролунала непристойна лайка, яку завершила фраза:

— Де Славон? Мені негайно документ потрібен!

— Скажіть, куди, і я привезу. Я його помічник, — Матвій говорив трохи боязко, бо знав, що Грім — непроста людина, і навіть Славко його побоювався.

— Гаразд. Вези, — вже спокійніше мовив Грім і назвав адресу. — Знаєш, де це?

— Знайду, — відказав Матвій.

— Через годину, щоб був.

      Матвій пообіцяв не спізнюватися. Швидко прийняв душ і зробив собі міцної кави. Артур і Славко ще спали міцним сном. У квартирі витав неприємний запах учорашньої вечірки. Їжі в холодильнику не було — лише купа пляшок і обгорток від якоїсь продукції. Та Матвій не мав часу прибирати. Дорога до місця зустрічі займе добрих пів години, а ще треба було йти за мотоциклом.

     Місце, де Грім чекав на Матвія, знаходилося в промисловому районі міста. Будинок, який вказав Грім, виявився якоюсь захаращеною конторою непрацюючого підприємства. Матвій піднявся на другий поверх, де й знайшов двері під номером «22», як і сказав йому Грім. Постукавши, він увійшов. У коридорі сидів не дуже привітний тип і розгадував кросворд.

— Ти хто? — різко запитав він.

— Мене чекають. Я від Славка, — спокійно відказав Матвій, хоч почувався не дуже затишно.

— Проходь, — сказав тип і вказав на ще одні двері. — Громе, зустрічай…

     Грім сидів за офісним столом перед громіздким комп’ютером. Збоку, на дивані, сидів ще один чоловік. Обидва були років за сорок. Та той, що сидів за столом, виглядав статніше, тому Матвій і здогадався, що він головний.

— Ти від Славона? — запитав той, що сидів за столом.

— Так.

— Знаєш, хто я?

— Здогадуюся.

— Мене називають Громом, бо іноді можу бути таким же грізним. А це — Гриф, мій помічник. Ми люди серйозні, тому краще з нами зайвий раз не жартувати.

— Я й не збирався.

— Документ дай!

    Матвій простягнув документ, а Грім уважно переглянув кожну сторінку.

— Ти дістав?

Матвій кивнув.

— Спритний. А Славон де?

— Захворів.

— Перепив?

— Можливо.

— Не подобається він мені останнім часом. Передай йому, що ще один промах — і ми перестанемо з ним працювати. Це в кращому випадку. — Грифе, дай хлопцеві зарплату!

Гриф повільно підвівся, дістав із сейфа пачку валюти й вручив її Грому.

— Тримай. Тут усе пораховано! Сьогодні не вираховуватиму неустойку. Та наступного разу начувайтесь… — пригрозив Грім.

— Дякую. Я можу йти?

— Можеш, — кивнув Грім.

     Матвій уже рушив до виходу, та Грім зупинив його: