13.

   Ліза вже міцно спала, коли Матвій, перевищуючи дозволену швидкість, мчав на спортивному мотоциклі спальними районами міста. Гучний рев двигуна будив багатьох мешканців, та ніхто не встигав як слід зреагувати — мотоцикл зникав так само швидко, як і з’являвся.

    Ліза уві сні теж почула цей рев, але лише перевернулася на інший бік і знову поринула у сни, де була дуже щасливою.

     Матвій зупинив мотоцикл аж на околиці міста, біля гаражів. Зараз сховає свого залізного коня й піде відсипатися. Хлопець поглянув на електронний годинник на руці — майже третя ночі. Вирішив, що вже можна йти: п’яні гуляння мали б давно закінчитися. Матвій зітхнув. Не подобалося йому жити в цій квартирі, але на власну він поки що не заробив. Потім хлопець обережно дістав із-за пазухи куртки папірець, точніше — документ. Хоча для Матвія це не мало жодного значення. Замовник захотів — Матвій дістав. Тепер залишалося лише передати його й отримати свої гроші. Матвій усміхнувся, пригадавши суму, яку йому мали заплатити, і рушив від гаражів у бік будинків.

— Ану, стояти! — раптом почув він, пройшовши кілька кроків.

    Матвій зупинився. Рука відразу потягнулася до пістолета.

    З-за кущів вийшли двоє п’яних підлітків.

— Життя або гроші! — заявив один із них.

— Та йдіть ви… придурки! — Матвій одним поштовхом відсторонив їх і спокійно пішов далі.

— Мабуть, із крутих… — почув він услід.

— Ага…

    «Ага, із крутих. До мене вам ще далеко», — промайнуло в голові Матвія.

    Здалеку він побачив світло у вікні своєї квартири. Вирішив трохи зачекати на лавці біля сусіднього під’їзду. Запалив цигарку й крізь дим дивився на освітлене вікно.

— Дістав уже, Славку! — вголос сказав Матвій.

     Але робити було нічого. Квартира належала Славку, і той дозволив Матвієві пожити в ній на прохання свого брата. До того ж саме Славко забезпечив його роботою. Хорошою роботою. Прибутковою. Щоправда, трохи небезпечною. Та хіба Матвій не звик до небезпек?..