Розділ 7

О восьмій вечора шериф стояв біля порога аптеки. Він начистив чоботи до дзеркального блиску, а його зірка на жилеті сяяла в променях західного сонця, як виклик усьому місту. Еліза вийшла до нього, і на мить на вулиці стало тихо — навіть вітер затамував подих.

Вона вдягнула свою найкращу сукню: темно-смарагдовий шовк, який вигідно підкреслював її блідість і робив шрам на вилиці схожим на тонку лінію дорогого мармуру.

«Яка огида», — пульсувало в її скронях. Вона тікала з лап одного хижака, Блека, щоб тепер догоджати іншому, який прикривався законом. Їй хотілося змити з себе цей погляд, цей фальшивий етикет, але вона змусила свої губи розтягнутися в чарівній посмішці. Головне — щоб він не піднімав справи.

— Ви виглядаєте... небезпечно для мого спокою, Елізо, — прохрипів шериф, пропонуючи їй лікоть.

Коли вони ввійшли до ресторану «Гранд-Готель», розмови за столиками вщухли. Жінки Мерфі обмінялися переможними поглядами — їхні найбрудніші плітки щойно отримали офіційне підтвердження. Еліза відчувала кожен цей погляд, як удар батога, але тримала голову високо.

Шериф поводився так, ніби вона вже була його трофеєм. Він притягнув її до себе за талію, порушуючи всі межі пристойності, і нахилився до самого вуха. Його подих, важкий від тютюну, обпік її шкіру.

— Знаєте, Елізо, — прошепотів він, і його рука на її талії стиснулася міцніше, — я вирішив, що Бостон зачекає. Мені подобається те, що я бачу тут і зараз. Можливо, ми домовимося про ваше минуле без жодних паперів...

Еліза вже відкрила рот, щоб відповісти черговою фальшивою фразою, але в цей момент підлога під їхніми ногами здригнулася.

БУУУМ!

Глухий, потужний вибух розірвав вечірню тишу Дедвуд-Кріка. Шибки в ресторані забряжчали, а кришталеві люстри хитнулися, розсипаючи іскри світла. Люди підірвалися з місць, хтось закричав.

Шериф миттєво відштовхнув Елізу, хапаючись за кобуру. Крізь вікна ресторану було видно, як у бік офісу шерифа піднімається густий стовп чорного диму та рудого пилу. Будівлю не рознесло на тріски, але вибухова хвиля вибила двері й частину стіни там, де стояли сейфи та архіви.

— Прокляття! Офіс! — загорлав шериф, забувши про вечерю, про Бостон і про жінку поруч. — Всі на вихід! Помічнику, за мною!

Він вибіг на вулицю, на ходу віддаючи накази. Люди висипали з ресторану — хтось із відрами води, хтось із револьверами. Вечеря була зірвана в найбільш ідеальний спосіб.

Еліза залишилася стояти біля порога, притиснувши руку до горла. Вона дивилася на вогонь, що розгорався в офісі шерифа, і знала: там, у тому полум’ї, зараз догорають її анкети, запити на Бостон і всі підозри закону.

Еліза стояла серед хаосу, що охопив ресторан, відчуваючи дивний, майже екстатичний спокій. Поки чоловіки перекидали стільці, а дами в паніці підхоплювали спідниці, вона дивилася, як чорна кіптява затягує вечірнє небо над будівлею суду.

Вона знала, чиїх це рук справа. Кейн . У тому полум’ї зараз перетворювалися на попіл не лише її підроблені анкети та запити до Бостона, а й ордери на арешт самого Кейна, досьє на його людей та всі звіти, які шериф так старанно збирав роками. Це була їхня спільна свобода, виплавлена в одному вибуху пороху.

«Дякую», — промайнуло в голові, і вдячність була такою гострою, що на мить перехопило подих.

Еліза не збиралася чекати, поки шериф опанує себе, наведе лад і згадає про свою «прекрасну супутницю». Вона скористалася загальною штовханиною і вислизнула через бокові двері готелю.

Вона бігла темними завулками, притримуючи поділ важкої смарагдової сукні. Туфлі на підборах в’язли в піску, але вона не зупинялася. Світло від пожежі відкидало на стіни довгі, викривлені тіні. Натовп біля офісу шерифа ревів, передаючи відра з водою, але Еліза вже була далеко.

Коли вона заскочила в аптеку і засунула важкий засув, серце ледь не вистрибнуло з грудей. У напівтемряві приміщення пахло заспокійливою валеріаною та пилом. Лікар Міллер, імовірно, теж вибіг на вулицю, почувши гуркіт, тому вона була сама.

Вона збігла на другий поверх, зачинилася в кімнаті й нарешті опустилася на підлогу, розпускаючи волосся. Її пальці все ще тремтілЕліза застигла, так і не витягнувши останню шпильку з волосся. Голос Кейна пролунав із напівтемряви кутка, де стояв її низький комод. Він не просто був там — він по-хазяйськи розлігся на її ліжку, закинувши одну ногу на іншу, і в цій позі було стільки ж зухвалості, скільки й небезпечної грації. Його капелюх лежав поруч, а на обличчі, освітленому лише відблисками пожежі з вулиці, блукала задоволена посмішка.

— Як побачення? — перепитав він, ліниво розглядаючи її важку смарагдову сукню. — Сподіваюся, вечеря була варта того вибуху, який я влаштував, щоб ви не встигли перейти до десерту.

Еліза різко підхопилася на ноги, притискаючи руки до грудей. Серце, яке щойно почало заспокоюватися, знову забилося в божевільному ритмі.

— Що ти тут робиш?! — прошипіла вона, злякано озираючись на двері. — Якщо Міллер повернеться і знайде тебе тут... Якщо шериф зрозуміє, що ти не в горах, а в моїй кімнаті...

— Міллер зараз допомагає гасити папери, які вже горять, а твій шериф надто зайнятий пошуком «бандитів», що нібито втекли в бік каньйону, — Кейн злегка піднявся на ліктях, і вона помітила на його щоці свіжу подряпину та пляму сажі на сорочці. — Я просто вирішив заховатися, поки все не вляжеться. Твій другий поверх — найбезпечніше місце в Дедвуд-Кріку. Ніхто не шукатиме підривника під спідницею в «нареченої» закону. Ти ж не проти?