Розділ 6

Через два дні після від’їзду Кейна, коли Еліза саме розставляла щойно зварений сироп від кашлю, у двері аптеки постукав помічник шерифа. Його тон був офіційним, але погляд — винувато-співчутливим.

— Міс, шериф просив вас зайти до відділку. Каже, треба заповнити анкету для міського реєстру. Офіційні папери, самі розумієте.

Еліза відчула, як серце на мить завмерло. Вона глянула на лікаря Міллера, але той лише знизав плечима: «Закон є закон, дитино. Сходи, від гріха подалі».

Вона зняла заляпаний фартух, поправила волосся і взяла з собою маленьку сумочку, де в потайній кишені лежав її «квиток у життя» — підроблені документи, які вона придбала в одного спритника ще на першій залізничній вузловій станції.

Шериф чекав на неї у своєму кабінеті. Повітря там пахло кавою, тютюном і старою шкірою. Він сидів за масивним столом, розклавши перед собою чистий бланк.

— Проходьте, Елізо, — він навмисно опустив офіційне «міс». — Присаджуйтеся. Не бійтеся, це просто формальність. Ви ж розумієте, у нас прикордонне місто. Ми маємо знати, хто лікує наших людей. А про вас ми не знаємо нічого: ні прізвища, ні звідки прибули, ні хто ваші батьки.

Еліза сіла на край стільця, тримаючи спину рівно. Вона вже тисячу разів повторювала свою нову біографію в голові, поки розтирала коріння в аптеці.

— Звісно, шерифе. Я розумію вашу відповідальність, — вона виклала на стіл папір. — Елізабет Уорд. Народилася 1898 року в Бостоні. Батьки померли від сухот, коли я була ще підлітком. Виховувалася в тітки, вивчала медицину при місцевому шпиталі святої Марії. Чоловік, Томас Уорд, загинув від хвороби рік тому.

Шериф повільно записував дані, час від часу піднімаючи на неї погляд. Він був досвідченою людиною і відчував, що кожне слово вивірене до міліметра.

— Бостон... — протягнув він, відкладаючи перо. — Далеко ж вас занесло. І така молода жінка зовсім одна в Дедвуд-Кріку. Це небезпечно, Елізо.

Він раптом підвівся і підійшов до неї зі спини, поклавши руку на спинку її стільця. Відстань була занадто малою для простої офіційної розмови.

— Анкета — це добре для паперів. Але для мене... для мене ви все ще загадка. І я дуже люблю розгадувати загадки.

Він нахилився нижче, так що вона відчула запах його одеколону.

— Знаєте, Елізо, закон може бути дуже м'яким до тих, хто шукає його захисту. Якщо ви розповісте мені трохи більше... скажімо, за вечерею в «Гранд-Готелі», я міг би забути перевірити справжність цих паперів у Бостоні через телеграф.

Шериф не поспішав відсторонюватися. Він повільно вдихнув аромат її волосся — суміш аптечної шавлії та ледь вловимого квіткового мила, яке вона берегла ще зі Сходу. Коли його гарячий подих торкнувся її оголеної шиї, Еліза мимоволі здригнулася. По шкірі пробігли дрібні мурахи — не від задоволення, а від відрази, яку вона ледь стримувала.

Шериф помітив цю реакцію. Його губи розтягнулися в самовпевненій посмішці; він вирішив, що його близькість бентежить жінку так, як йому того хотілося.

Еліза різко, але плавно підвелася і розвернулася до нього обличчям. Тепер між ними було лише кілька дюймів, і вона бачила кожну дрібну зморшку навколо його очей.

— Можливо, завтра, шерифе, — промовила вона, дивлячись йому прямо в очі з тією самою м’якою напівпосмішкою, яку тренувала перед дзеркалом. — Сьогодні в аптеці занадто багато замовлень, самі розумієте. Лікар Міллер не терпить недбалості, а мені потрібна ця робота.

Вона зробила паузу, дозволяючи йому повірити, що вона справді вагається.

— Та й у вас справ сьогодні чимало. Я чула, що Тім знову п’є... Кажуть, він ніяк не може забути те, що бачив на війні, і знову почав шукати ворогів на головній вулиці. Ви ж — Закон у цьому місті. Дедвуд-Крік почувається спокійніше, коли ви на посту, а не в ресторані готелю.

Шериф на мить завмер, його погляд став жорсткішим. Згадка про обов’язок і п’яного бешкетника Тіма, який міг зіпсувати йому вечір, подіяла протверезно. Він повільно відступив, поправляючи свій важкий шкіряний ремінь.

— Ви не тільки красива, Елізабет Уорд, а ще й дуже спостережлива.  Але не думайте, що я забуду про нашу розмову. Завтра ввечері я буду чекати на вас біля аптеки о восьмій. І сподіваюся, до того часу телеграф не принесе мені жодних... неприємних новин із Бостона.

— До завтра, шерифе, — ввічливо кинула вона, вже виходячи з кабінету.

Опинившись на вулиці, Еліза ледь не побігла. Кожен крок віддавався в голові пульсацією. «Завтра о восьмій».

 * * *

Еліза з такою силою опустила товкачик у ступку, що сухоцвіт вибухнув хмарою пилу. Звук удару по каменю пролунав як постріл.

— Не чіпай мене, Кейне! — процідила вона крізь зуби, навіть не озираючись. — Тільки твоїх дотепів мені зараз не вистачало.

Кейн, який непомітно з’явився біля входу в лабораторію, притулився плечем до одвірка. Його вигляд був занадто спокійним для людини, яка мала б готувати засідку в каньйоні. Він окинув її поглядом — від розпатланого волосся до напруженої спини.

— Я бачу, шериф Міллер виявився надто ревним у перевірці «документів», — він зробив крок до неї, ігноруючи її спалах гніву. — Ти справді стала зіркою, Елізо. На кожному розі тільки й розмов про те, як асистентка лікаря майстерно перев’язує рани і так само майстерно крутить голову нашому законику.