Розділ 5

Еліза намагалася не звертати уваги на запилений одяг та важкий кошик у руках, зосередившись на списку Міллера: свіжий віск, мішковина для компресів і запас солі. Але щойно вона підійшла до крамниці Мерфі, розмови на ґанку раптово стихли, змінившись уїдливим шепотом, який розносився у сухім повітрі краще за запах свіжого хліба.

Три молодих жінки в чепурних, хоч і припавших пилом сукнях, збилися в купку, прикриваючись парасольками від сонця. Еліза хотіла пройти повз, але почула своє ім'я.

— Гляньте на неї, — процідила одна, та, що в капелюшку з вицвілими пір'їнами. — І року не минуло, як її благовірний у сиру землю ліг, а вона вже шерифа навколо пальця обкручує. Бідна вдова, як же!

— Та яка вона вдова? — підхопила інша, з обличчям, схожим на зморщене яблуко. — Ти бачила, як вона сьогодні вранці перед ним хвостом крутила? Тільки-но приїхала, а вже клеїть законника. І в аптеці тій не просто так сидить. Міллер старий, йому помічниця треба... або «послуги». Кажуть, вона не тільки рани зашиває, а й чоловіків у ту комірчину заманює.

Еліза завмерла. Кошик у руках здався невагомим, а кров прилила до обличчя, обпікаючи шрам. Це було гірше, ніж відкрита погроза Кейна чи підозри шерифа. Це була брудна, липка брехня, яка на Заході могла знищити жінку швидше за кулю.

Вона повільно розвернулася до них. Її очі, зазвичай спокійні, тепер палали холодним гнівом.

— Вибачте, леді, — її голос розрізав повітря, як скальпель. — Я не хотіла переривати вашу напрочуд «інтелектуальну» бесіду, але, здається, ви помилилися адресою.

Дівчата здригнулися, не очікуючи, що «тиха асистентка» дасть відсіч. Та, що в капелюшку, пирхнула, намагаючись зберегти пиху.

— А ми нічого й не приховуємо. Усі в місті бачили, як ви з шерифом Міллером люб’язно розмовляли. Соромно так швидко забувати про траур, якщо він взагалі був!

Еліза зробила крок вперед, змушуючи їх відступити.

— По-перше, мій чоловік... — вона на мить запнулася, вигадуючи легенду на ходу, — був би першим, хто порадив би мені триматися подалі від порожніх пліток. По-друге, якщо ви вважаєте роботу з закривавленими бинтами та розтирання смердючих трав «звабленням», то я щиро раджу вам спробувати це самим. Можливо, тоді у вас не залишиться часу стежити за чужими спідницями.

— Ти як розмовляєш?! — вигукнула «яблучна» дівчина. — Ми тут порядні жінки!

— Порядні жінки не вигадують бруд про ту, хто вчора рятувала ваших братів та сусідів після стрілянини, — відрізала Еліза. — Поки ви ховалися за фіранками, я діставала кулі. Тож наступного разу, коли захочете обговорити мою «поведінку», робіть це тихо. Бо інакше я  можу раптово «забути» додати знеболювальне у ваші замовлення.

«Хто вони такі, щоб судити мене?» — люто думала вона. Але в глибині душі розуміла: шериф справді став проблемою. Якщо місто вирішить, що вона його «пасія», кожна жінка в Дедвуді стане її ворогом.

Чутки в Дедвуд-Кріку розліталися швидше, ніж піщана буря. Вже по обіді атмосфера в аптеці змінилася. Ті самі чоловіки, яких Еліза вчора рятувала від гарячки та смерті, сьогодні дивилися на неї зовсім іншими очима — масними, оцінюючими, затуманеними брудними плітками з крамниці Мерфі.

Першим прийшов молодий шахтар із простреленим передпліччям. Поки Еліза розрізала старі бинти, він раптом хрипко засміявся і подався вперед, обдаючи її перегаром.

— Кажуть, ти в Міллера не тільки травами завідуєш, га? — він спробував вільною рукою торкнутися її зап’ястя. — Може, за додатковий долар ти покажеш мені ту комірчину, про яку шериф так мріє?

Еліза навіть не підвела погляду. Вона різко перехопила його руку і так туго затягнула бинт, що хлопець аж зойкнув, а його обличчя миттєво зблідло.

— Наступний! — відрізала вона, ігноруючи його прокльони.

Її руки, зазвичай точні й спокійні, тепер стали грубими. Вона не просто перев’язувала — вона накладала шви та бинти так, ніби карала їх за кожне брудне слово. Коли черговий «пацієнт» спробував відпустити жарт про її «самотнє вдівство», Еліза натиснула на свіжу рану так сильно, що той ледь не знепритомнів.

— Ой! Легше, красуне! Твої руки сьогодні як у коваля! — прошипів він крізь зуби.

— Якщо вам потрібна ніжність, ідіть до своєї матінки, — холодно відповіла Еліза, зав’язуючи вузол з такою силою, що тканина в’їлася в шкіру. — А якщо хочете, щоб рука не згнила до завтра — тримайте язик за зубами. Тут аптека, а не бордель. Хто наступний?

Міллер, який спостерігав за цим із кутка, лише похмуро хитав головою. Він бачив, як навколо його асистентки згущуються хмари, але не втручався. На Заході жінка мала сама відвоювати право на повагу, або розчинитися в пилу.

Коли черга нарешті закінчилася, Еліза виснажено опустилася на стілець. Її долоні боліли від грубого полотна бинтів, а всередині все палало від приниження. Вона глянула на свої руки. Вони більше не були руками леді. Вони були руками жінки, яка вчиться відповідати на удар ударом.

— Ти надто сильно тиснеш, — тихо сказав Міллер, підходячи ближче. — Так можна і кровообіг зупинити.

— Дехто в цьому місті взагалі не заслуговує на те, щоб їхня кров текла вільно, — процідила Еліза, не піднімаючи голови. — Вони бачать лише те, що хочуть бачити.