12

На роботу я приїхала на тридцять хвилин раніше від зазначеного часу, адже тепер мені варто було працювати з подвоєною силою та ледве не завоювати титул найкращої робітниці цієї компанії. Адже якщо Павло Олександрович вирішить мені мститися, а я в цьому була впевнена майже на сто відсотків, то мені варто зробити все від себе залежне, щоб не впасти обличчя в бруд стосовно виконання своїх безпосередніх обов'язків. Я й так намагалася якісно виконувати свою роботу, а тепер ще й появився стимул, можливо не надто хороший, але вже що є, то є. Тим більше мене зігрівала думка про майбутній від'їзд з країни та нашу першу подорож з Ангелом. Мені хотілося дати своїй дочці все найкраще, а що може бути краще неймовірних емоцій від гарної країни? Думаю малій повинно сподобатися і літати й побачити щось нове. Тому почала я працювати з неймовірним завзяттям, попри те, що нікого ще не було на робочих місцях.

Загалом всі робітники офісу сходилися десь на восьму годину ранку, дехто в пів дев'яту, а такі унікуми як Марина могли взагалі спізнитися на годину. Тож сісти працювати я сіла в гордій самотності, але це мене взагалі не збентежило, так навіть було краще сконцентруватися на виконанні поставлених задач.

Правда довго просидіти в такій тиші у мене не вийшло, бо буквально через п'ять хвилин після того, як я зосередилася над паперами, хлопнули перші двері, які вели від ліфта до офісів. А оскільки перегородки між кабінетами були скляні, то я помітила, хто був сьогодні цією ранньою пташкою на праці. Сам пан бос - Павло Олександрович. І поява цього чоловіка в будівлі відразу змусила мене ніби заховатися в захисний панцир та очікувати підстави. Загалом бос часто приходив на роботу досить таки рано й на рахунок режиму до нього не було ніяких питань, але мене бентежило інше - він відразу почне випробовувати мене на міцність чи можливо якось по трішки буде намагатися зачепити за живе?

- Доброго ранку, Альбіно, - кивнув він так, ніби й не було цієї кричущої ситуації в п'ятницю та ми з ним в адекватних взаємовідносинах як керівник та підлегла. Мене відразу ж збентежив цей офіціоз, якого раніше за цим чоловіком не спостерігалося. 

- Доброго ранку, Павло Олександрович, - швидко кивнула я йому у відповідь та перевела погляд вниз на папери, вдаючи, що я неймовірно зайнята та відмінна робітниця. 

- Я прошу вибачення за наше непорозуміння в минулу п'ятницю, - що? Я навіть не змогла приховати свого здивування від цих слів та підняла погляд вверх, щоб поглянути чи немає зараз у нього там на пиці саркастичної посмішки. Він такий, що може, це я добре знаю. Але нічого такого я не помітила, Олександрович виглядав як адекватний керівник й не був тим дурнем, яким я його звикла бачити. Можливо після мого відходу з корпоративу щось сталося й він переглянув свою поведінку? - Це справді було занадто й мені не варто було цього робити. Ще раз прошу вибачення.

Та не чекаючи моєї відповіді рушив до свого кабінету, а я тільки вирячила очі на його спину й не могла вимовити ні слова. Певно варто було щось відповісти, але у мене ніби підлогу з-під ніг вибили.

- До речі, зайди забери свою премію, ти як ніхто на неї заслуговуєш, - вже біля дверей бос повернувся до мене та вимовив ці слова, а оскільки я й досі дивилася йому вслід, то бачила всі його емоції на обличчі та манери. Це було щось нове, таким я його ще в житті не бачила. Невже татко дав йому прочуханки й він взявся за розум? Чи можливо таке взагалі? 

- Гаразд, - це єдине слово, яке нарешті виповзло з мого рота, бо на більше я не була здатна. Буквально за пару хвилин Павло Олександрович змінив мій настрій кардинально й безповоротно та вразив своїми словами та поведінкою. Спочатку був ступор від цієї ситуації, а коли за чоловіком закрилися двері, то я задоволено усміхнулася, адже тепер я могла віддати гроші сім'ї Бертран відразу ж, не чекаючи наступної зарплатні. Невже й на моїй вулиці буде нарешті свято?

Я спочатку навіть не повірила своєму щастю, що це реально правда, а не сон. Павло Олександрович зайшов у свій кабінет, а я ще певно посиділа так хвилинки дві, зробила ковток води та тільки після цих маніпуляцій вирішила, що все ж таки час прямувати за премією, а то якось по дурному буде виглядати, якщо він запросив мене зайти та забрати гроші, а я буду тут сидіти та боятися зробити й крок. Звичайно, він був ще тим козлом та кепською людиною, але що він може мені зараз заподіяти? Адже ми знаходимося на робочому місці, невдовзі мають підтягнутися інші працівники компанії та розпочнеться звичайний, робочий процес. Було б дуже тупо з його сторони намагатися заподіяти мені якоїсь шкоди. Адже це те саме було б, що почати красти сумочку у дівчини, коли знаходишся у відділку поліції. Павло Олександрович далеко не джентльмен, але навіть він до такого рівня не став би опускатися.

Тому заспокоївши себе такими думками я взяла себе в руки та направилася до кабінету боса. Варто до речі його повідомити про те, що я хочу взяти відпустку на різдвяні свята та поїхати за кордон. Мені хотілося мінімізувати мої зустрічі з цим чоловіком, тож варто було розв'язувати всі питання одним махом. Зараз заберу гроші, повідомлю про бажання піти у відпустку й можна приступати до роботи. А оскільки тут залишилося не так довго до Різдва, то працювати я буду з подвоєною силою, тому що звикла добряче потрудитися перед тим, як добряче відпочити.

- Можна? - Це виглядало певно по-дурному стукати у двері та питати дозволу зайти в кабінет, коли бос сам запросив мене та навкруги ще нікого не було, але я вирішила максимально професійно ставитися до роботи, навіть якщо це стосувалося такої дрібнички, як зайти в кабінет керівника.

- Так, звичайно, я ж сам запрошував тебе, - Павло Олександрович вже зняв свою куртку та лаштувався приступати до роботи. - Ще раз перепрошую за п'ятницю, я дійсно зробив дурницю.

- Та гаразд, забули, все добре, - мужик вже втретє вибачався переді мною за той випадок, тому навіть дотримуючись якихось правил етикету, я не могла вже вкотре промовчати. Можливо він взявся за розум? Кожен з нас робить помилки і якщо людина готова признавати їх, то варто їй йти на поступки. Тому я вирішила вибачити йому та кувати, поки гаряче. - Павло Олександрович, я б хотіла у вас дещо попросити...