11

Виходила я з тієї кімнати в домі Юлі вже з посмішкою на тридцять два й подруга відразу це помітила та зазначила, що яка ж все-таки вона молодець, що змусила мене це зробити, а я їй не довіряла. І мушу з нею погодитися, я справді отримала задоволення від розмови з Мішелем і хоч це було все виставлено дещо варварським способом, але я була вдячна подрузі за таку можливість. Так, саме подрузі, бо після цього вчинку я ще більше впевнилася, що це дуже добра та чуйна дівчина й вона хоче мені та моїй дочці добра. Дуже рідко зустрінеш таких людей, які мають гарні фінансові можливості, але думають про інших також, а не тільки про себе улюблених та коханих. 

Невдовзі повернулися й Франсуа з дітьми й судячи з їхніх веселих облич та неймовірного настрою, то вони провели час не гірше від мене, а Ангел ледве не плигає по будинку Бертран як той плигунець. Тож з таким чудовим налаштуванням ми сіли вечеряти в цій прекрасній обстановці.

- Ну що, як пройшов експеримент? Як там старий Мішка? - Несподівано пролунав голос Франсуа, а було це для мене несподівано, бо, по-перше, я ще остаточно не звикла до його акценту, а по-друге, він повернувся до мене та почав усміхатися. Прямо як його друг, про якого він певно зараз і питав.

- Мішка? - Я не втрималася від усмішки на обличчі після цього запитання, бо звучало так по-нашому, але з якоюсь родзинкою в голосі.

- Ох, і Франсуа, - засміялася Юля явно намагаючись витягнути мене з цього легкого шоку, - мій любий чоловік вирішив всіх своїх друзів називати на манір, як би їх звали тут. Тому у нього Бенджамін це Беня, а Ловрен - Льоха. 

- Ага, і відповідно Мішель це Мішка? - Добре, що я вже пережувала свій шматок м'яса, бо після цих скорочень від Франсуа на мене напав істеричний сміх, який я ледве могла загасити, щоб не заржати на весь дім. Все ж таки я вихована жінка, от якби я була вдома та в самотності, то не стримувала б себе та вихлюпнула всі емоції назовні.

- Ну так, йому дуже личить це ім'я, тільки самому Мішці щось не дуже подобається, як я його зву, - Франсуа не став стримувати себе та завзято засміявся, від чого у мене в душі ніби зламалася ця межа, що це надто виховані люди й тут так себе не поводять відверто. Типу вищий клас і все таке. Але виявляється, вони не тільки поводилися як звичайні люди, вони ще й не приховували своїх справжніх емоцій та почуттів, що мене робило ще ближче до цієї родини.

- Та ніби все добре, ми з ним добре поспілкувалися та навіть домовилися про зустріч, - на цей час діти вже повечеряли та побігли собі гратися біля ялинки, а за столом залишилися тільки дорослі, тож не було сенсу приховувати від Франсуа та Юлі того, про що ми домовилися з Мішелем. Інша справа Ангел, потрібно буде їй якось повідомити цю новину більш м'яко, тільки коли ми залишимося наодинці. Поява поруч мене чоловіка викличе багацько запитань з боку дочки й мені варто бути готовою відповідати на них.

- Про зустріч? - Здивовано перепитав Франсуа, - молодці, а то Мішка вже років сім певно без серйозних відносин. Щось йому не таланить в цьому плані. Хороший мужик, а от у відносинах не клеїться.

- Можна подумати у тебе клеїлося, поки ти не зустрів мене. - Піддягнула Юля свого чоловіка.

- Ну так все ж склеїлося, коли зустрів тебе. Доля подарувала мені таке щастя, яке варто було чекати стільки років. Адже такі жінки даруються небесами. - І після цих прекрасних слів господар цього будинку пригорнув Юльку до себе та поцілував. Я навіть у цю мить їм заздрила. Заздрила білою заздрістю, тому що вони є один в одного й такі щасливі у відносинах. Молодці, така пара взірець для інших людей, які думають, що кохання не існує. А воно є, он погляньте, як воркують ці голубки.

- Виходить Мішель навіть не підозрює яке щастя на нього очікує попереду? - Однокласниця спочатку подивилася на мене, а потім перевела погляд на свого чоловіка. - Скоро ще на одного щасливого француза в цьому світі стане більше?

- Ну не варто загадувати, ми поки що... - Мене ці слова жінки дещо засоромили, бо ми з Мішелем поговорили всього нічого, а нас вже ледве не сватають.

- А чому б і ні? - З завзяттям в голосі вимовив Франсуа, - Мішка класний мужик, а у тебе шикарна подруга, то чому б їм не бути разом?

- Ну так і я ж за те, а ти ще казав, що можливо це погана ідея з тим, щоб вони поговорили по відеозв'язку, - засоромила чоловіка Юлька.

- Каюся, був не правий, - Франсуа поклав руку на серце, а потім взяв руку однокласниці та поцілував її. - До речі, а погнали всі разом в Париж до Мішки. Я його вже так давно не бачив, ми певно вже не були там роки три, якщо не більше, так?

- Десь так, - активізувалася Юля й щось мені цей її настрій вселяв деякі підозри, - ми справді можемо поїхати? А як же моя робота? А школа дітей?

- На рахунок роботи взагалі не проблема, візьмеш собі відпустку за свій кошт. А щодо дітей, а хіба в них не канікули дуже скоро починаються?

- Ну так, взагалі то через три дні. А ти вже хотів би поїхати?

- А чого його тягнути? Малі йдуть на канікули, ти у відпустку та поїдемо провідаємо старого лиса Мішеля. - Нарешті Франсуа звернув увагу і на мене, тому що я принишкла як мишка та просто споглядала за цими двома, які буквально за дві хвилини спланували відпустку в іншу країну заради... мене. От тільки мене ще ні про що не питали. - Альбіно, ти маєш згоду поїхати з нами? Повір, Міша буде дуже радий, і ви з Ангеліною проведе гарно час. У Парижі гарно і якщо ви навіть з Мішкою не поладнаєте, то не біда, просто весело проведемо час. Що скажеш?

А що я можу сказати? Я певно зараз втратила всі навички гарної поведінки за столом, бо сиділа з розкритим ротом та навіть не кліпаючи дивилася на цих двох активістів. І не знала, що їм відповісти.  Мені б дуже хотілося поїхати в іншу країну й справа тут навіть не у Мішелі, а в тому, щоб самій побачити мою мрію Париж та дочці показати хоч трішки світ. Як на мене, то подорожі це неодмінна складова нашого життя і без них життя було б не життя, тому я любила їздити в інші міста та країни. Хоч інших країн у моєму списку відвідуваності не було аж так багато.