10

Що сказати, черговий подарунок від Станіслава, а відправником був знову той самий чоловік, що і першого разу, додав ще більше гарного настрою, що мені, що моїй маленькій дочці. І якщо вона схопила нового свого друга та помчала возз'єднувати цю пару ведмедиків, яка мала невелику розлуку в часі, то я з натхненням пішла готувати вечерю. Деколи ми любили з Ангелом поїхати та поїсти в кафе, але наразі зайвих грошей не було, а попереду ще свята. А оскільки пан баран Олександрович тепер мав зуб на мене, то не факт, що у нас найближчим часом все буде добре. Я маю на увазі у фінансовому плані. Хоч я ще більше впевнилася, що буду відстоювати своє та не віддам своє робоче місце просто так, я ще повоюю.

Невдовзі до мене приєдналася дочка, щоб допомогти мені на кухні та скоріше завершити цей процес, бо виявляється вона вже мала пару мультфільмів, які хотіла глянути зі мною, а оскільки часу після роботи у мене не було вже так багато, то основні дні, коли ми могли насолодитися компанією одне одної сповна, були вихідні. Тому ми якомога швидше почали куховарити, щоб потім мати час на відпочинок. 

Коли ми вже майже закінчили з приготуванням та готові бути перейти до нашого кіносеансу, задзвонив мій мобільний телефон. Я спочатку трішки напружилася, бо подумала, що можливо це дзвонять з роботи повідомити, що мене вже витуряють звідти, але потім згадала, що відділ кадрів у суботу не працює. Можливо Марина?

- Зайчику, принесеш мені телефон? - Попросила я дочку, щоб поки що запхнути нашу смакоту в духовку. Якщо дзвонила подруга, то ми можемо зчепитися з нею язиками на добрих пів години, а за цей час вечеря якраз могла вже й приготуватися та дійти до потрібних кондицій.

- Тітка Юля дзвонить, - повідомила мені щасливо мала, коли вже бігла назад з телефоном та простягала його мені. Ангелу явно сподобалося в родині Юлі й певно тому дочка була така радісна та весело щебетала.

- Слухаю, - мене хоч і злегка збентежив цей дзвінок, тому що я явно не очікувала так скоро почути однокласницю, але ігнорувати її дзвінок я точно не збиралася. Не після того, як нас так добре прийняли та реально потішили своєю компанією ці чудові люди.

- Привіт, Альбі, ти як? Чим займаєтеся з Ангелом? - Навіть через телефон відчувалося, що Юля в гарному настрої, як і завжди й це завзяття передавалося злегка й мені. От є така приємна насолода, коли з тобою розмовляють так відкрито та щиро, а ще й з безмежною енергією в душі співрозмовника. Тут вже не виходить бути людиною-негативом, як би цього не хотів, чи як би не складалися обставини. 

- Привіт, у нас все добре, сьогодні в Ангела був концерт в садочку, а зараз готуємо вечерю. А ви як там? 

- Гей, у малої було свято, а ти нас не запросила? Хто так робить, Альбіна? - З докором у голосі вимовила Юля, а я навіть не очікувала такого від неї. Якщо так подумати, то можна було б покликати їх на виставу, проблем немає, але інше питання - чи було б їм це цікаво? Як би вони себе відчували, якби були запрошені мною в садочок, а бажання особливо в них не було? Вони були виховані люди, тож навряд чи б відмовилися від моєї пропозиції.

- Каюся, готова виправити свою помилку, - я ще не до кінця усвідомлювала на якій стадії наші відносини з цією родиною, бо вони то прийняли нас добре, але як вловити ту межу, щоб не перегнути палку та не вдиратися в їх особистий простір? Тому я віддала віжки правління Юлі в руки. 

- От і чудово, а щоб на довго не відтягувати це покарання, то ми вас з Ангелом чекаємо завтра у нас. Чи у вас якісь плани вже є? - Що і слід було очікувати, жінка зрозуміла, що я віддаю ініціативу у її руки й вдало її перехопила.

- Та ніби немає, - я почала трішки м'ятися, бо щось ми зачастили в гості до них, не те щоб я була проти, але вже якось було не зручно, - але ти точно впевнена, що ми вам не завадимо?

- Альбі, я так зрозуміла ти сьогодні хочеш взагалі назбирати собі покарань на найближчий місяць? Не хочеш по-хорошому? - Юля вдала, що гнівається на мене за ці слова, але я ж то знала, що вона ще та актриса, тож тільки розсміялася від цієї реакції.

- Гаразд, домовилися, - думаю і дочка буде щаслива знову побачити дітей Юлі, вони так добре подружилися, що Ангел навіть не хотіла звідти їхати минулого разу.

- Ось так вже краще, прямо вчишся на ходу, - ми одночасно розсміялися та в мене відразу зникли всі сумніви, що я правильно вчинила згодившись на черговий візит до цієї прекрасної родини, - до того ж у нас для тебе є деякий сюрприз...

- Який ще сюрприз? - Я відразу ж трішки напружилася, бо чомусь відразу згадала про обіцяного претендента в наречені. Мішеля, чи як його там звати...

- А от приїдеш та дізнаєшся, - відчикрижила Юля таким голосом, який означав, що секретів наразі вона розкривати не збирається, - отже завтра на шосту вечора, місце зустрічі те саме. Бувай.

Ну ось так от, Юлька у своєму стилі, влетіла як ураган в моє життя та залишила мене стояти на одному місці та в невіданні очікувати, що ж вони там задумали та чи не пов'язано це з тим другом Франсуа. Не міг же він так швидко приїхати в нашу країну? Чи міг? 

Ох, знаючи Юлю, від неї всього можна було очікувати...

***

Якщо в минулий наш приїзд на подвір'ї нас з Ангелом зустрічала тільки Юля, а вже тільки потім всі інші члени родини, то в цей раз все сімейство знаходилося на вулиці й коли ми заїжджали на їхню територію, то всі Бертран завзято махали нам руками. І ця картина мене дещо здивувала. Я звичайно знала, що вони дуже гарні люди й дуже класно й тепло ставляться до нас з дочкою, але щоб настільки, що стояти на морозі та чекати нашого приїзду? Дуже дивно...

- Привіт наші Виноградики, - як тільки я припаркувалася й ми з малою вийшли з авто, Юлька кинулася до нас з обіймами та по черзі почала нас обіймати. Її прикладу послідували й інші члени її родини, тож ми з Ангелом ще наступні пару хвилин потопали в цих теплих та дружніх обіймах. І що я зауважила за той час, поки ми обмінювалися вітаннями, що всі вони були одягнені так, ніби кудись зібралися їхати. Це явно не був одяг для прогулянки біля будинку, все чистенько та охайно й речі виглядали як нові. Вони ж не збираються кудись їхати в ресторан? Не те щоб ми з дочкою були одягнені як безхатьки, але зайвих коштів у мене не було наразі на всякі дорогі заклади, а оскільки Бертрани були при грошах, то думають вони відвідують найкращі ресторани нашого міста. А смакувати їжу за їхній кошт у мене виделка б не піднялася. Одне діло приїхати до них в гості та приємно провести час разом з ними під домашні страви як минулого разу, а інша - їхати кудись в заклад, на що у мене зараз банально не було грошей.