9

- Альбінка, а що це ти так швидко повернулася? Корпоратив вже закінчився чи що? - Це було питання від мами, яке прозвучало тоді, коли я приїхала до неї після цієї "неймовірної" вечірки та кинулася в обійми спочатку до Ангела, а потім і до матері. Мені зажди потрібні були ці дві прекрасні людини, а зараз і поготів. Це як ніби підзарядитися енергію після того, як твою власну висмоктали до кінця паскудні істоти. 

- Та я вирішила швидше повернутися, там було не надто цікаво, - відмахнулася від питання мами, а саме ледве змогла сховати сльози, які так і просилися на волю та обпікали зсередини своїм жаром. Після цього вечора хотілося якомога скоріше повернутися додому та швидко побігти у ванну, щоб змити весь той бруд, яким мене добряче облив Павло Олександрович, а саме його ставлення до людей.

- Зрозуміло, - розчаровано кивнула мати побачивши мій стан, а потім обернулася до Ангела, - котику, нам з твоєю мамою потрібно поговорити. Ти зможеш сама трішки погратися тут без нас?

- А ви ж не довго? - В матері була величезна колекція ляльок, які вона дарувала Ангелу на кожне свято й дівчинка вирішила зберігати їх саме в цьому домі, бо "тут вони народилися", тож зараз вона гралася саме цими ляльками.

- Ні, пару хвилин і ми повернемося, - бабця поцілувала свою онуку та кивком голови запросила мене пройти на кухню, де ми з нею могли залишитися наодинці.
- Я скоро повернуся й будемо лаштуватися їхати додому. Подивимося якісь мультфільми, так? - Не було ще й восьми вечора, тому я могла провести вечір у компанії своєї дочки. Хоча б щось хороше від цієї вечірки. Точніше її відсутності у моєму житті.

- Так! - Мала підскочила до мене та обійняла за шию. - Я тебе люблю, мамо!

- І я тебе люблю, зайчику. 

Заради таких прекрасних моментів і хотілося жити та радувати себе й свою дитину приємностями. Тому на кухню я вже йшла в більш-менш гарному настрої, варто було перемикатися з розчарованої життям жінки у радісну мати, яка готова віддати все тепло та любов своїй дочці. А я готова. Готова до цього сповна.

- Дочко, я не буду розпитувати тебе, що там сталося на тій вечірці та чому ти повернулася така засмучена, але у мене є дещо, що я давно хотіла тобі розповісти. - Ми сіли з мамою навпроти одна одної за маленький кухонний стіл та вона взяла мої руки у свої та подивилася в очі. Це була у нас з нею вже така своєрідна традиція, адже скільки пам'ятаю себе, то вона завжди починала серйозні розмови саме так, тримаючи мене за руки та встановлюючи зоровий контакт. І не важливо про що йшла мова. Чи то про мою погану поведінку в школі(так, і таке було, каюся), чи то про хлопців та розтлумачення, що таке відносини між хлопцем та дівчиною, але все важливе ми з нею обговорювали саме в такій атмосфері та я досі пам'ятаю ці розмови й певно буду пам'ятати це до кінця свого життя. - Я бачу, що у тебе зараз важкий період у житті й по тобі видно, що тобі ой, як важко з цим впоратися. Є ж таке, вірно?

- Ну... так. Є. - Не хотілося виливати цей весь бруд на маму, навіть якщо вона найрідніша людина у світі. Їй і так було не солодко, живе в самоті, я хочу б маю Ангела, а вона не має того постійного спілкування, яке маю я. 

- Зрозумій, котику, це не назавжди. В кожної людини є чорна смуга, але рано чи пізно вона закінчується та перетворюється в білу. Ти думаєш у нас з твоїм батьком не було проблем?

- Не знаю, - я стенула плечима та не знала що відповісти, бо не очікувала, що мати почне таку розмову, - я ніколи не чула, щоб ви з ним сварилися або щось типу того. Ви завжди були для мене ідеальною парою. Та і досі такою являєтеся.

І справді, я не пам'ятаю, щоб у нашому домі були якісь вияснення стосунків або хоча б сварки на підвищених тонах. Мене виховували в спокійній, люблячій атмосфері й тому мої батьки для мене стали ідеалом відносин, які повинні бути між чоловіком та жінкою. Я навіть приховувати не хочу, адже я так само уявляла свою родину, де буде панувати гармонія та затишок. Де кожен буде любити кожного та шанувати.

- Мені дуже приємно це чути й думаю Івану теж було б дуже приємно почути такі приємності, - мати згадала свого чоловіка, бо злегка очі стали на мокрому місці, - але ідеальних людей не буває, сонечко. Ми так само як і інші нормальні, звичайні люди сварилися з твоїм батьком та навіть доходило до того, що ми хотіли розійтися та розірвати шлюб.

- Справді? - Я не змогла стриматися від цього питання, яке вирвалося у мене від несподіванки. Не згадаю такого моменту, щоб батьки не спілкувалися або говорили про розлучення, тому ця новина добряче так вдарила мене по голові та зачепила за живе.

- Так, це правда. Ми не роботи, а звичайні люди, тож всім притаманні емоції та помилки. Варто тільки завжди залишатися людиною в таких от не надто приємних ситуаціях та думати про когось ще, а не тільки про себе. Ми з твоїм татом поклялися ще до твого народження подарувати все тепло та кохання, яке тільки у нас було. Ми вирішили, що якщо даємо життя новій людині на цій планеті, то варто забезпечити її всім необхідним, щоб ця маленька особа потім виросла та могла по праву мати звання людини в цьому світі. Тому ми з Іваном змогла пройти через всі перешкоди та прикрощі, які траплялися на нашому шляху. І цим стимулом для нас була ти та повага одне до одного. А якщо ми для тебе стали ідеалом в плані відносин, значить ми з твоїм батьком все зробили правильно.

- Безумовно мамо, ви у мене найкращі, я шалено вас люблю, - я могла це вимовити ще тисячу разів й кожного разу це було б щиро та від душі, бо я вдячна батькам за те, що вони подарували мені прекрасне дитинство та дали те виховання та освіту, з якою я зараз можу комфортно себе відчувати у цьому такому не легкому житті.

- І я тебе люблю, і тато тебе точно любить, - наразі вже ні я, ні мама не могли приховувати сліз, але це були сльози щастя, що ми є одне в одного, - й запам'ятай - у тебе є маленька людина, яка тебе любить та цінує. Тому подаруй їй всі ті емоції, якій їй потрібні. Вона на це заслуговує. Пам'ятай - чорна смуга скоро закінчиться, тому не прогав момент, коли почнеться біла! А вона вже не за горами, головне не здавайся!