8

Вже через пару хвилин цей чорт з табакерки опинився на імпровізованій сцені, на якій знаходилися музикальні колонки та мікрофон. Тож вихвативши його з тримача Павло Олександрович з вищиром на пиці підморгнув мені, бо ще особливо інші не звертали на нього уваги, а тоді промовив:

- Мої любі підопічні, я щиро вам вдячний, що ви тут всі сьогодні зібралися! Для мене є великою честю бути директором таких професійних співробітників та прекрасних людей, - ці цукрові слова з вуст боса були зустрінуті оплесками та схвальними вигуками з залу, - тому я пропоную сьогодні не просто нашу зустріч перетворити у звичайні посиденьки над салатами, а запам'ятати цей вечір надовго, як прекрасну зустріч в колі так званої другої родини. Адже по факту так воно і є, тому що ми більшість половину свого часу проводимо разом, і разом розв'язуємо всякі проблеми. Згодні?

Але гарно він все це говорить, нічого не скажеш. Звичайно ж після таких слів всі присутні підтримали свого "члена сімейства" та позитивно відреагували на його пропозицію. Всі, крім мене, бо я розуміла, що під цими хорошенькими словами приховано лайно. Ніби красива цукерка - зверху така приваблива обгортка, зовнішній вигляд смаколика прямо пальчики оближеш, а якщо вкусити цю цукерку, то можна довгий час провести над білим другом, який ще в народі називають унітазом.

- Я так і знав, що у мене в компанії працюють найкращі люди, - ну вже цього задоволеного покруча зупинити не можна було й він явно зараз насолоджувався такою схвальною підтримкою з боку свого персоналу та продовжував гнути свою лінію, - я пропоную провести деякі конкурси серед всіх тут присутніх та визначити серед всіх переможців. Буде переможець серед чоловіків та серед жінок. Тому окремо будуть змагатися наші мужні чоловіки та прекрасні дами. Підтримаєте таку витівку? 

Ну звичайно ж, як же не підтримати свого боса та якщо ще й приз буде за ці бісові перемоги. Марина розказувала, що й раніше Павло Олександрович любив всяким чином підтримати атмосферу свята на повну на корпоративі й часто сам придумував конкурси замість людей, які повинні були це робити. По словах подруги це були всякі команді змагання в основному й Марина навіть минулого року зі своєю командою виграла в таких от конкурсах та отримала в подарунок здорове упакування дійсно класної, італійської кави. Кожен учасник з тієї команди отримав по такому от упакованню, тож думаю всі були тільки щасливі від такої от ініціативи з боку боса. Можна було й гарно провести час та ще й надовго забути про проблему покупки кави на ранок перед роботою.

- Цього року я вирішив нагородити переможця солідною грошовою премією еквівалентною зарплатні за цілий місяць. Тож крім очікуваної премії, можна ще й отримати ось такий от приємний бонус за бажання та волю до перемоги. - Чорт, ну це справді вражає. Місячна зарплатня за якихось десять - п'ятнадцять хвилин це реально круто, от тільки переможця буде тільки два й ці такі захоплені вигуки з боку публіки для мене не надто зрозумілі. Адже якщо з однієї сторони поглянути, то таке от заохочення з боку боса це добре, але з іншого це ніби для нього розвага, якою він хоче потішити своє самолюбство. Типу ось вам місячна зарплатня, за яку ви ходите протягом двадцяти днів у місяць на роботу, але давайте добряче порадуйте свого царика, тому що пан багач хоче повеселитися сьогодні сповна. Але певно от такі от думки відвідали тільки мою голову, бо інші вже потирали руки в очікуванні своєї перемоги та не спускали очей зі свого начальника. Вони як ніби загіпнозовані дивилися на нього та очікували початку змагань.

- Першими запрошую взяти участь в конкурсі нашу сильну половину людства, - запросив на сцену Павло Олександрович чоловіків і ті тільки почули ці слова, відразу ж помчали до нього, як скажені бики. І я не перебільшую, бо очі в них вже були червоні, а ніздрі так і пашіли в передчутті порвати всіх і все. 

Невдовзі на сцену винесли величезну кількість хот-догів, заповнивши якими столи, склалося враження, що тут не корпоратив, а якась шаверма, яка вирішила побити місячні рекорди, тож наготувала наперед стільки смакоти. Тільки от проблема - в основному всі присутні добряче так поїли, тож коли чоловіки побачили цю вуличну їжу, то не сильно зраділи і якогось завзяття явно не було зображено на їхніх обличчях. Вони явно здогадувалися, що їх очікує, а слова боса остаточно їх переконали в вірності думок:

- Оскільки чоловіки люблять добряче поїсти, тож я вирішив, що такий от конкурс покаже, хто являється справжнім кременем у нашій компанії. В кожного буде по шість хот-догів і хто перший повністю з'їсть всі шість, той отримає повний шлунок смакоти та аж надто приємні бонуси за такий от перекус.

Оце у мужика звичайно дивні асоціації з мужністю у чоловіків... Я навіть боюся уявити, що він приховує для жінок, які невдовзі також повинні були вступити у бій, і я в тому числі. А вибору то особливо немає, бо якщо я правильно витлумачила слова цього півня, то тільки той, хто буде брати участь в цих розвагах, отримає свою премію. Це звичайно паскудство з боку боса, але хто сказав, що він нормальна та адекватна людина?

Дивитися на цей сором у мене навіть не вистачило сил, тому я вирушила в туалет, щоб перевести подих від цієї чортівні, яка наразі відбувалася в цьому ресторані. Дорослі чоловіки, успішні та виховані, в одну мить вони перетворилися у звірів, які заради перемоги готові були порвати один одному горлянки, й добре, що замість цього вони рвали своїми зубами ті бісові хот-доги. Всі ті красиві костюми на них були вже через пару секунд заляпані кетчупами та майонезами, тож не знаю як для кого, а для мене це видовище було не надто приємним. А якщо усвідомити, що це була забаганкою боса влаштувати ось такий от конкурс, то це взагалі капець. Це нагадувало якісь бої гладіаторів, які влаштовувалися заради розваги імператорів та їхніх наближених помічників. Й це у двадцять першому столітті...

Я ледве змогла себе вмовити повернутися в зал ресторану, бо хотілося відразу вилетіти корком з цього закладу та поїхати до своїх рідних й обійняти їх міцно-міцно. Не ходила я раніше на всі ці чортові корпоративи й правильно робила, нічого хорошого тут немає. І не подумайте, що я якась зануда, яка не вміє веселитися або гарно проводити час. Я це вмію та практикую. Просто от такі от конкурси це як знущання з нижчих за собою рангом і Павло Олександрович це прекрасно усвідомлював та кайфував від цього. І це був ще один привід триматися від цього хворого якомога далі та не підпускати мужика й на гарматний постріл. Жаль, що його взагалі не можна викреслити з мого життя, все ж таки бос, тому тут вже мої повноваження не спрацюють.