6

На наступний день я була в передчутті зустрічі з однокласницею. Навіть попросила боса на годинку раніше піти з роботи, щоб приготувати щось смачненьке до Юлі. Ніколи не любила їздити з пустими руками в гості, тож вирішила дещо приготувати, а її малим прикупити по коробці цукерок. Павло Олександрович як тільки почув новину від мене, що я буду присутня на корпоративі, відпустив мене відразу ж, навіть не питаючи причини мого раннього відходу з роботи. Певно він вже у думках потирав свої сороміцькі руки в передчутті корпоративу, тож вирішив зробити мені сьогодні таку послугу. Ось тільки не варто було зараз його засмучувати, що в його думках можливо він там вже й вполював мене, а на самому ділі дулю з маком він отримає, а не мене.

Тож з таким войовничим запалом, який я надіялася протримається у мене якомога довше, я вирушила спочатку забрати Ангела з дитячого садку, а потім ми разом вирішили приготувати торт для гостин. Мала як почула, що ці смаколики будуть для тітки Юлі та її родини, почала з завзяттям мені допомагати й старатися чимдуж, що я навіть злегка здивувалася цьому факту. Це ж треба, дочка бачила Юльку один раз в житті тільки, а так бажала зробити їй приємно. Хоча мене це тішило, я виховувала дівчинку в коханні та добрі, можливо деколи їй не вистачало поряд тата, але я намагалася закрити цю прогалину так, щоб мала не відчувала себе скривдженою в плані уваги.

Перед самим виїздом до будинку Юлі, мені прийшло повідомлення на телефон, що надійшла якась посилка на моє ім'я, а оскільки Марина повідомляла мене про те, що скоро почнуть надходити сюрпризи від "таємного санти", то я зрозуміла, що це певно звідти. Ми все одно їхали з Ангелом на машині, тож я виділила п'ять хвилин та ми заїхали на пошту, щоб забрати цей сюрпризик. Відправлення було від якогось чоловіка, сама коробочка була невеличка, можливо сантиметрів двадцять у висоту та так само у ширину. Поклавши її на заднє крісло авто я пообіцяла малій, що як тільки ми повернемося додому, то відразу ж відкриємо цей подарунок. Надіюся, що там не буде нічого сороміцького, від чого б Ангел почала ставити тисячі питань, а я б почервоніла до кінчиків пальців.

Юля і її родина жила майже в самому центрі міста, тож дорогу до їхнього адресу я найшла без проблем. І коли ми почали під'їжджати туди, то я реально впала в шок. Це ніби було окреме містечко від загалом міста, як ніби Ватикан у Римі, оскільки навколо був шум та постійні затори на дорогах, а коли ми під'їхали до вказаного адресу, то там було тихо та затишно. Пару майданчиків для дитячих розваг, декілька магазинів продуктів та одягу, якісь спортзали та торгові центри. Але найголовніше та найкрасивіше, що тут було, так це озеро, біля якого можна було б відпочити душею, а влітку ще й добряче поплавати, бо навіть з машини було видно, наскільки вода там чиста та прозора. Загалом, все вказувало на те, що тут проживають заможні люди, які можуть дозволити одночасно перебувати в одному кроці від центру міста, а з іншого будувати своє життя в приємному та затишному місці. Я навіть поки шукала потрібний номер будинку, загорілася бажанням та метою з часом купити тут дім. Нехай він не буде великим й розкішним, але тут було б добре, що мені, що Ангеліні. 

Будинок родини Бертран теж вдало вписувався в ці всі краєвиди, адже був хоч і двоповерховим, але якимось таким акуратним, що не складалося враження, що це якісь хороми. Сімейний будинок, де вистачить місця для всіх.

Та мою увагу від розглядання будиночка відвернули ворота, які почали розкриватися і я помітила Юлю, яка жестами запрошувала заїхати на подвір'я та припаркувати машину навпроти певно гаража, який був поєднаний з будинком.

- Привіт, мої хороші, як ви дібралися? Відразу нас знайшли? - Кинулася по черзі нас обіймати однокласниця та усміхатися щирою усмішкою. До речі, яка виблискувала навіть в цю вже вечірню пору року. Дівчина змінилася кардинально і я була реально вражена цими її змінами.

- Привіт, Юлю, - чмокнула її в щоку, - та все добре, такий гарний район у вас, просто супер.

- Це Франсуа вибирав, каже, що цей район нагадує йому місцину, де він жив у дитинстві зі своїми батьками у Франції. - Ага, значить я мала рацію, її чоловік француз. - А ось до речі й він, - на зустріч нам вийшов дещо старший чоловік, який підійшов до нас та галантно привітався. Мені поцілував руку, а Ангеліну обійняв, ніби вона йому не чужа. 

- Я вас вітаю в нашому будинку, - промовив Франсуа нашою мовою, але все ж відчувалося, що з акцентом, - давайте я вам допоможу та проходьте в дім. - При цьому забрав у мене пакетик з тортиком та вказав куди ми можемо проходити.

В цій родині відносини одне з одним та загалом з іншими людьми були побудовані на взаємоповазі та любові. Діти Юлі відразу ж запевнили нас з Ангелом, що ми можемо почуватися тут як вдома та пішли зробили нам чаю, а пізніше забрали дочку разом наряджати ялинку. На той час моя мала вже настільки довірилася їм та їй було комфортно, що вона спитала у мене дозволу та пострибала за Купером та Василісою.  А пройшло то всього якихось двадцять хвилини від того часу, як ми з дочкою приїхали сюди. Вся родина так само як і Юля була позитивно та добродушно розташована до гостей, тож не відчувалося якогось сум'яття чи дискомфорту в цьому домі. Навіть я, яка не надто любила ходити до когось в гості, змогла розслабитися та відчувати себе комфортно.

- Пішли в іншу кімнату поговоримо? - Запропонувала Юля, як тільки малі побігли наряджати ялинку, - Франсуа пригляне за ними, а ми поки попліткуємо.

- З задоволенням, - згодилася я з дівчиною, бо мала вже навіть не звертала на мене уваги, а дивилася з зачаруванням, як інші діти дістають коробки з прикрасами та зазивали допомагати їм.

- Давай тут присядемо, - запропонувала однокласниця, коли ми опинилися хоч і не у великій, але затишній кімнаті, яка певно слугувала кімнатою відпочинку та душевних розмов.

- Дякую, що запросила нас до вас, Ангел неймовірно щаслива взяти участь в наряджанні ялинки, це її улюблене заняття.