5

- Зачекай Ангел, тітка Марина дзвонить, - промовила я до малої перериваючи наші з нею збори, - так, слухаю.

- Привіт, Альбінос, що робиш? - Весело промовила подруга на тому кінці дроту, а судячи з того, що на фоні грала музика, то певно дівчина вже розважалася на повну й вирішила чомусь мене набрати. Її гарний настрій ще й підкреслювало це прізвисько, яким вона мене любила радувати в моменти, коли хотіла позлити мене та вколоти. 

- Вітаю вас, Марино два великих мандарино, - якби подруга вдень мене так назвала, то я б їй ще дала під п'яту точку, але зараз до вечора мій настрій покращився, оскільки я очікувала щасливої зустрічі з дочкою.

- Ну ти й коза! Ще довго будеш мене тим випадком нервувати? - Розсміялася дівчина, та так щиро, що і я не втрималася від посмішки на обличчі. Якщо в Марини було для мене прізвисько відразу з нашого з нею знайомства, то от вона почала від мене вислуховувати про "мандарино" з того часу, як розповіла цікаву,  я б навіть сказала дивну історію ще з часів школи. Марина завжди любила увагу зі сторони, не кажучи вже про інтерес з боку хлопчаків, тому в старших класах школи наважилася на дивний експеримент, який не кожній дівчині спаде на думку. Вона на той час мала маленький розмір своїх чеснот, ну тих що дві й знаходяться одна біля одної, тож вирішила поліпшити цю ситуацію підручними способами. Настільки підручними, що взяла дві мандарини та запхнула у свій бюстгальтер, таким чином привертаючи увагу до себе. Ось тільки біда - трапився такий урок як фізкультура і подруга чи то не додумалася витягнути ці фрукти, чи то забула про них, але на тому уроці крім тенісних м'ячів були ще м'ячі Марини, які покотилися по підлозі та докотилися до фізкерівника, що той ледве сердечний приступ не отримав. Спорт це звичайно добре, але от занадто старатися не варто, як показує практика. З того моменту її однокласники добряче так підколювали цим випадком, а дізналася я від подруги про цю оказію, коли в неї був якийсь вечір одкровень. Сказати, що я ржала в той момент, це нічого не сказати. Я боялася, що моє пузо лопне й прийдеться їхати до хірурга, щоб той зшивав мене як порваний мішок.

- Та чого ти? Зараз вже у тебе цілі апельсини там, так що можеш собою гордитися! - Прорвало мене на сміх, бо я уявила, як там наразі перекосилося обличчя подруги. Певно той її супутник навпроти подумав, що дівчина й справді вкусила кислого апельсина. Та такого кислого, що аж зуби зводить.

- А тобі я бачу стало краще? - Хоч і було це промовлено ніби з докором, але я то знала Марину - вона за ці всі роки ніколи не бажала мені зла і навіть якщо ми мали деякі конфлікти з нею, то це певно тривало не більш як двоє діб.

- Ну так, дякуючи тобі. Хоча тобі теж чую не сумно. - Наразі я впевнилася, що дівчина точно з якимось чоловіком, бо почувся його голос який звертався до подруги.

- Таки правда, - вона не стала приховувати цього й щось відповіла тому голосу на заміну, - а чому дякуючи мені? 

- Ми зараз з Ангелом збираємося на фотосесію, яку ти мені подарувала. - І справді, як тільки я побачила подарунок від Марини, то у мене зародилося бажання провести не гірше вечір сьогодні, ніж вчора. Тому записалася до фотографа, добре, що в тої було вільне віконце на вечір, а після роботи порадувала дочку цією новиною. Мала не менше мене загорілася бажанням мати гарні і яскраві фото.

- Так швидко? - Здивувалася дівчина не очікуючи, що я в перші ж години використаю її сюрприз по призначенню. Загалом я завжди двічі подумаю, ніж щось зробити, а тут так спонтанно й відразу.

- А чому б ні? Влаштуємо новорічну фотосесію, я вже давно хотіла такі фото з малою, - я вже давно думала про це, але чомусь не наважувалася. То думала, що дочка занадто мала, то коштів не було. Тому в такому стилі у мене була тільки одна фотосесія. І сталася вона тоді, коли ще з нами жив Вадим. Я якось вмовила його тоді поїхати та зробити сімейні фото й вони справді вийшли чудовими. Правда чудовими вийшли ми з Ангелом, а Вадим ніби був завжди осторонь від нас. Ніби будь-якої миті можна було взяти ножиці та відрізати нас з дочкою до біса й любуватися собою прекрасним. Сьогодні я переглянула ці фото в соціальних мережах й видалила їх всі до біса. Так, я чомусь до цього часу зберігала їх на своїх соціальних сторінках, але сьогодні вирішила, що досить. Навіть якщо ми так добре там виглядаємо з Ангелом, це не означає, що той покидьок повинен перебувати там поруч. Тому з наміром оновити фото та насолодитися процесом я з завзяттям вже другу годину витягувала всі наші з дочкою новорічні речі та пакувала їх у валізу. Я була налаштована за годину наробити тисячу фотографій і нічого й ніхто мене в цьому пориві не зупинить.

- Класно, молодці! Маю ще одну новину для тебе - у мене є адрес дівчини, яка випала тобі жеребкуванням у "санті", так що записуй.

- То цей обмін вже почався? - Спитала я у подруги одночасно занотовуючи свого щасливого адресата подарунка на новий рік. Добре, що це була дівчина, адже такий презент, який був у мене, явно краще підходить жіночій половині людства, ніж чоловічій.

- Звичайно,  навіть більше тобі скажу - з дня на день очікуй приємних сюрпризів. Бажання починають збуватися... 

***

- Виноградова? - Як тільки ми з Ангелом переступаємо поріг студії лунає десь збоку й для мене це стало несподіванкою, адже ми минули перші двері й через другі були видно певно адміністраторку куди я й чимчикувала тримаючи малу за руку, а тут ні з того ні з сього хтось викрикує моє прізвище.

Але на цьому здивування не закінчуються, бо особою, яка злегка кинула мене в шок, була моя однокласниця. Хоч за величезними губами та купою макіяжу важко було розгледіти у ній ту, з ким я понад десять років тому навчалася в одному класі.

- Павликіна? - Я на такий же манір реагую на появу тут Юльки, яка підлітає до мене та обіймає міцно-міцно, ніби ми нерозлийвода подруги й нарешті через десятки років знайшли одна одну.

- Ну взагалі то вже Бертран, - посміхається на всі тридцять два своєю білосніжною усмішкою жінка та показує мені кільце, - вже як сім років Бертран.