4

- Мамо, мамо, а можна я ще візьму ось це? - Підбігає до мене Ангеліна та простягає величезного, майже у її зріст діда мороза, за яким ледве видно малу. Я вирішила купити щось новорічне для участі в тому обміні подарунками про який казала Марина, тому ходила по відділу та не знала що ж такого вибрати, щоб і було красиво й не дорого. А дочка як маленька дзиґа мчала від одного стенду до іншого й ледве не все хотіла купити, і я могла зрозуміти малу - всі новорічні прикраси тут були настільки красиві та яскраві, що я б і сама потягнула до дому все що тільки б на очі потраплялося, що вже говорити про маленьку дівчинку.

- А можливо ми щось виберемо по менше? Є ж такий самий тільки менший? - Я присіла навпочіпки біля дочки та взявши у неї цей сувенір просто очманіла від ціни. Думаю мої очі завбільшки з два великих апельсини явне тому підтвердження. Я звичайно розуміла, що за красу потрібно платити, але ж не стільки...

- Ну не знаю... - Ангеліна відразу похнюпилася й почала дивитися на того діда мороза ледве не мокрими від сліз очима, - він просто єдиний, хто розмовляє. - І на підтвердження цих слів натиснула щось на спині цього старого й той почав голосно промовляти типу "хо-хо-хо" та "меррі крістмас", а потім ще щось. Та настільки голосно щось там бурмотів, що всі присутні у відділі почали обертатися на нас та не задоволено дивитися, ніби ми обидві маленькі дівчинки, які наробили дурниць і повинні це усвідомлювати й не заважати дорослим, зайнятим людям займатися їхніми до біса важливими справами.

- Гаразд, гаразд, - я швидко вимкнула нового мешканця нашого дому та пригорнула до себе Ангеліну. - Тільки домовмося, що це остання іграшка на сьогодні, добре? - Якщо взагалі не на всі ці свята, бо сто п'ятдесят доларів це звичайно перебір для іграшки яка просто розмовляє, але заради усмішки на обличчі маленької та її щастя я була готова на багато що. Навіть на іграшку, яка вартувала як третина моєї місячної зарплатні.

- Так!Домовилися!Дякую! - Мала кинулася обіймати мене й цього старого за шию й чмокнула в щоку. - Я тебе дуже люблю, мамо!

Заради таких от моментів я й жила останнім часом. Точніше з появою Ангеліни моє життя було спрямоване на те, щоб подарувати їй найкраще та найщасливіше дитинство, яке я могла собі дозволити. Адже, як на мене, то самий от такий вік як зараз в Ангела це найкращий період життя, коли віриш в дива та хочеться насолоджуватися життям сповна, а потім вже починається навчання, робота, проблеми... Тому зараз я готова була дати дочці те, що могло її радувати та приносити щастя. 

Підрахувавши кошти я зрозуміла, що у мене тепер їх вистачає тільки на прожиття, тому взяла невеличку скляну іграшку ангела для того "таємного санти", яку можна було б почепити на ялинку та вирушила з Ангеліною на вихід з торгового центру. Перед тим витягнувши нарешті Марину з відділу ароматних свічок, де вона взяла афродизіакову свічку для обміну й для себе також. Хто-хто, а Марина себе не обділить.

Приїхавши до нас додому, ми втрьох ще й влаштували веселий вечір з розфарбовування пряників харчовими добавками. Це виявилося настільки веселим та цікавим заняттям, що я навіть забула про свій мобільний телефон, який не діставала з момент приїзду в магазин новорічних іграшок. Я завжди вважала, що якщо час проводиться добре та весело, то ніякий телефон не потрібен в такій ситуації, тому те, що вечір і справді був чудовим, було гарним тому підтвердженням.

І краще я б його взагалі не брала сьогодні в руки, бо як тільки я розблокувала мобільний, то майже відразу засмутилася. Я перебувала в групі з іншими батьками дітлахів по садочку й виявилося, що вони вирішили влаштувати малим свято перед новим роком та запросити аніматорів та влаштувати якісь ще розваги для них. Це плюс до того, що завчасно вже мали бути клоуни на святі та солодкий стіл організований для малечі.

І ні, не потрібно кидати зараз в мене помідорами та гнилими яйцями й казати, що я погана мама й не хочу зайвий раз порадувати свою дитину такими от приємними моментами. Просто ця ідея у колі батьків виникла тільки сьогодні й більшість її підтримала, тому це означало тільки одне - додаткові витрати на святкування у садочку. А оскільки я сьогодні витратила зайві кошти на діда мороза, які у мене й справді були вільні та могли підстрахувати в будь-який момент, а зараз їх вже логічно у мене не було, то залишалося тільки одне. Й саме це погіршило до того такий мій прекрасний настрій. Тепер у мене не було іншого виходу, як йти на корпоратив, щоб отримати ту чортову премію. З рук боса, який вчергове захоче показати, наскільки він гарно до мене ставиться, аж надто гарно я б сказала та мав би бажання перейти на більш приватні відносини... Тобто я добровільно йшла у руки хижака, який вже не раз влаштовував на мене полювання й цей раз не буде винятком...

***

- Ти чого така сумна сидиш? - Витягнула мене своїм криком Марина з роздумів, - знову думаєш на рахунок того корпоративу чи що? 

- Голова болить, не зважай, - махнула я рукою в бік подруги та прийнялася до роботи, бо вона стояла вже години певно півтори на одному місці. А якщо взяти, що я тут всього дві години загалом за сьогодні, то певно з мене сьогодні робітниця року, не менше.

За сьогоднішню ніч думка про те, що мені прийдеться тягнути свою п'яту точку на корпоратив, ще більше вкоренилася в думках, тому мій пригнічений настрій почався ще зранку. Навіть спроби маленького Ангела якось мене розрядити та навернути на позитив не принесли успіху, хоч я заради неї й поводилася як могла добре та тримала удар. До тієї миті поки не відвезла малу в садочок та не віддала ледве не останні кошти виховательці на влаштування святкування для дітей. Після чого сіла в машину та ще хвилин так двадцять перебувала в ступорі, а гарячі сльози обпалювали моє обличчя.

Я втомилася, просто втомилася вирішувати всі ці проблеми та негаразди, хотілося просто мати поруч того, хто деколи зможе брати відповідальність на себе та якось допомагати мені в цьому житті.