Розділ 23

Поранений, але щасливий Корма, вийшов із поїзда. Проблема з сім'єю була вирішена Мєтким, з яким він розправився. Залишався правда Півень із сестрою. Але вони були не в рахунку. У всякому разі так думав Кормаков. Як же він помилявся.

Пройшовши до будинку Олени, він глянув у її вікно. Темрява його напружила. А відчинені двері так і зовсім налякали. На столі лежала записка:

"Якщо хочеш, щоб дівка твоя була жива, принеси добро до покинутої церкви."

Корма стиснув аркуш паперу з ненавистю.Каракулі Півня він пам'ятав ще в школі.

Стара, майже зруйнована ще у двадцятих церква, прийняла чотирьох людей. Одна, ще зовсім дівчинка, пов'язана сиділа на стільці. З обох боків, з наганами на поготові, стояли Півень з його сестрою.

-Я приніс! - Гаркнув Кормаков, що увійшов.

-От і чудово – порадувався сестра. 

Нехай відчинить. - наказав Півень.

 -Корма послухався. Золото, ощадкнижки, гроші. Повна валіза добра

-Добре -сказав Півень, натиснув на курок. Пов'язана дівчина з пробитою головою впала на землю.

 Його ж сестра не зуміла натиснути на курок. Кормаков вихопив два своїх пістолета, і натиснув на курки.Кормаков вихопив два своїх пістолета, і натиснув на курки. Вже вмираючий Півень, валяючись на землі, з останніх сил підняв наган. Він випустив кулю практично на угад, не цілячись. І за іронією долі, вона потрапила просто в чоло пахана. Того, кого Півень все життя боявся і ненавидів.