11. Потаємне сховище

Міра-3 різко підхопила з підлоги свій планшет, на якому беззупинно тріщали сповіщення від тисяч збуджених мешканок Вежі. Її смарагдове обличчя виражало суміш паніки і суворого службового азарту.

- Нікуди ви не підете! - вигукнула вона, нервово налаштовуючи планшет. - Цей... цей землянин тепер об'єкт першої категорії важливості! Якщо сюди зараз вірветься натовп із сусідніх секторів, вони зруйнують всю нашу лабораторію!

Вона повернулася до двох охоронниць, які все ще заворожено роздивлялися м'ятний перламутр Астри: - Ви дві - за мною! Негайно активуємо зовнішній силовий периметр і підготуємо біо-ізолятор у третьому блоці, поки ще є час! А ти, Астро... сиди тут і не відсвічуй своїм новим пігментом! Повернуся через п'ять хвилин!

Двері за Мірою зачинились і вона разом із вартовими квапливо віддалилася коридором.

- Астро, ти в своєму розумі?! Ти що робиш, а?! Хто тебе вчив зливати все в загальнодоступну мережу?! - Макс напівголосом, але з вибуховою експресією обурювався, активно розмахуючи руками. - Це ж приватне життя! Ти мені зараз такий ажіотаж організувала, що мене ваші дівчата просто на запчастини розтягнуть!

Астра приклала бірюзові долоні до палаючих щік і злякано дивилася на Макса.

- Максе... але ж у нас так заведено! -  мовила вона, - Біо-Матриця вимагає повної прозорості! Якщо ти дізналася нове чи випробувала древній метод - ти зобов'язана негайно завантажити повний звіт у загальний архів! Щоб усі знали правду! Я й уявити не могла, що таке станеться!

- Ну, дякую! Відкрила правду Древніх на свою голову… Все, досить правди! Нам треба потихесеньку звідси вибиратися. Сховатися десь, розумієш? Тікати! Поки твої дівчата не влаштували мені тут масовий тест-драйв!

Астра зрозуміла його настрій. Вона вказала пальцем на свій потім на його кулон на шиї і показала жест «зняти».

- Датчики! - здогадався Макс.

- Так, по ним нас легко відслідкують, - сказала Астра, - хоч це і порушення закону…

Він зняв свій кулон і поклав на спальну платформу. Астра якусь мить розмірковувала, але зробила те ж саме.

З цього моменту між ними зник мовний міст. Жодних складних слів, жодної теорії.

Астра приклала палець до власних губ - «тихо». Присіла і показала рукою - «за мною».

Вони вийшли з кімнати, безшумно ковзнули в інспекційний колектор - вузький, напівтемний тунель для ремонтних дронів. Астра йшла попереду, її м’ятне сяйво м'яко висвітлювало металеві панелі. Вони рухалися, перебігаючи від тіні до тіні, чуючи, як за товстими стінами тупотять патрулі. Коли вгорі щось гуркотіло, Астра зупинялася, поверталася до Макса і злякано стискала його долоню. Макс у відповідь лише заспокійливо всміхався і стискав її пальці у відповідь.

Після тривалих блукань закутками вона привела його до законсервованого бункера резервного енергоблока. Тут панувала глуха тиша, а товсті титанові стіни повністю глушили будь-які сигнали Вежі.

Вони опустилися на м'який ізоляційний матеріал у кутку.

Без кулонів їм більше не потрібні були слова. Астра подивилася на нього в напівтемряві - з ніжністю і почуттям провини, мов пробачаючись за те, що все так вийшло. Вона простягнула руку і торкнулася його щоки. Макс обійняв її за плечі, пригорнувши до себе.

Макс заплющив очі, у його голові зараз панував суцільний хаос із іскрами істерії.

«Сука... І що далі? В такій дупі я ще не був… Космічний матріархат, бь! Планета суцільних смарагдових баб, які після одного «звіту» в мережі ладні розібрати тебе на сувеніри. І головне - куди тікати?. Сиджу в якомусь бункері, і чекаю, поки мене вирахують. Це – срака! Повна срака! А ця м'ятна красуня поруч... блін, ну роздзвонила ж… , дурепа! Але ж яка... І лаятися з нею… А який сенс? Ладно...  Сидимо тут і не відсвічуємо, поки ці зелені амазонки не видохнуться. А якщо знайдуть... ну, бь, така собі перспектива… »

Макс легенько стиснув  плечі Астри, притягуючи її трохи ближче.

Астра притулилася до його грудей. У її думках вирував не менший шторм.

«Що ж я накоїла... - розмірковувала вона, кусаючи губи від пекучого відчуття провини. - Біо-Матриця змалечку вчила нас, що правда - це єдиний абсолют. Що приховувати результати дослідів - це злочин проти еволюції. Але чому тоді ця «правда» змусила Макса втікати? Чому вона перетворила наших дівчат на мисливиць, а його - на здобич? Він же не ресурс, він... він зовсім інший. У ньому немає нашої стерильної алгоритмічності. Він теплий, дивний, упертий і вміє дивитися так, що всередині все завмирає без жодних вказівок комп'ютера. Я зняла кулон і порушила закон, але вперше в житті відчуваю, що вчинила правильно. Нехай увесь світ шукає нас на верхніх ярусах. Тут, у цьому темному бункері, ми належимо тільки собі. Я захищу його. Навіть якщо для цього доведеться піти проти всієї Рада Матерів... Що зі мною?»

Астра міцніше притулилася до його грудей, шукаючи в ньому захисту від власного ж світу, де все раптово перевернулося догори ногами. Для неї – слухняної доньки Біо-Матриці, де кожен крок змалечку визначався сухими алгоритмами, - це невідоме почуття було лякаючим і водночас солодким. Вона зняла кулон і вперше в житті відчула себе не просто біологічною одиницею системи, а живою, теплою істотою.

Макс відчував, як дрібно тремтять її плечі. Його лють і суцільний внутрішній мат потроху вивітрювалися, поступаючись місцем ніжності. Він пригорнув її міцніше і тихо видихнув у напівтемряву.

Вони ще довго сиділи так мовчки. Жодного слова, жодного звуку - лише два ритмічних серцебиття у повній тиші законсервованого бункера. У цій затишній темряві зникли всі проблеми, планети й міжгалактичні матріархати. Залишилися тільки вони двоє, міцно сплетені в обіймах. Потиху, під мірне й заспокійливе дихання одне одного, вони остаточно провалилися в глибоку, важку дрімоту.