07. Адаптація та містифікація

Після того, як нібананійки, спантеличені й приголомшені відкриттям «Всебачачого Оракула Порядку», нарешті піднялися з колін, у кімнаті виникла вкрай делікатна пауза.

Макс, намагаючись зберегти солідність старшого аудитора, переступав з ноги на ногу і чухав потилицю.

- Так, дівчата… Питання з борщем ми, вважайте, закрили. Дякую. Поживно. Але є ще одне питання… суто побутового характеру.

Астра-7 і Міра-3 одночасно зсунули смарагдові брови.

- Сформулюй запит, суб’єкте Макс, - мовила Астра, опускаючи погляд до рівня його пояса.

- Ну… як вам сказати, - Макс зам’явся, підшукуючи формулювання, які б не вимагали чергового «калібрування». - Мій біологічний організм… він працює за замкненим циклом. Те, що в нього заходить - має колись і виходити. Мені потрібен… ну... савузол. Вбиральня. Туалет, коротше. У вас тут є щось подібне?

Кристал на шиї Міри-3 спалахнув плутаним помаранчевим світлом:  «Запит: потрібна локальна видільна детоксикація продуктів життєдіяльності. Відсутність сан-кабіни у секторі адаптації.»

- Видільна… - Міра-3 аж здригнулася. - На Нібананії всі відходи життєдіяльності розщеплюються на атомному рівні безпосередньо у шкірному покриві під час фотодефрагментації! У нас немає…

- От лихо… - видихнув Макс, - Тобто, якщо я захочу… за потреби, то мені що, на ваші кришталеві вежі з балкона навалювати?!

Астра-7 швидко перехопила ініціативу, оцінивши ризик для стерильності сектора.

- Негайно відправити запит до Інженерного Корпусу! Нехай сформують у кутку апартаментів локальний дезінтеграційний уловлювач органічних фракцій з рідким затвором та антибактеріальним поляризатором.

- Та поставте просто хоть якийсь горщик з кришкою! - вигукнув Макс, - Головне - щоб з кришкою!

- Конфігурацію буде створено через десять хвилин, - карбуючи слова, мовила Міра-3, - А зараз суб’єкту Максу рекомендовано перейти у стан повного біологічного спокою та відновлення нейронних ресурсів.

Дівчата повільно відступили до виходу. Астра-7 на мить затримала свій золотавий погляд на Максові - у ній більше не було первинного наукового холоду. Було щось інше: глибоке, майже містичне збентеження.

Стіна безшумно зсунулася, залишаючи Макса наодинці з його білою овальною платформою.

* * *

Тим часом у науковому блоці панувала нічна тиша. Біо-Матриця перейшла в режим мінімального енергоспоживання, і лише м’яке фіолетове сяйво кришталевих куполів освітлювало порожні коридори.

Астра-7 мала б перебувати у своєму регенераційному боксі, занурена в шестигодинний фотосинтетичний сон. Але її трикутний кулон на шиї безупинно видавав ледь чутні, прискорені імпульси. Вона не могла заснути. У її математично вивіреному розумі виник тріск, який не вдавалося усунути жодною дефрагментацією.

Повільно, намагаючись не шуміти, вона вислизнула зі своєї секції і рушила прозорими галереями назад - до зали допитів та первинного сканування.

Двері сектора безшумно розсунулися. Зала була порожньою. У центрі, над голографічним столом, усе ще висіла зафіксована в архіві тривимірна 3D-модель «Локатора Порядку» Макса. Вона повільно оберталася в напівтемряві, сяючи м’яким, пульсуючим червоним пунктиром.

Астра-7 підійшла ближче. Її смарагдова шкіра в темряві здавалася майже чорною, а золотаві очі відбивали світло голограми.

Вона повільно простягнула руку. Її довгі, витончені пальці торкнулися світлових променів проекції прямо в епіцентрі розширеної зони. Програми сканера зреагували на дотик, вивівши в повітря тисячі дрібних математичних формул.

Астра повільно опустилася на коліна перед сяючою проекцією. Це не було банальне чи похітливе поклоніння - у її русі була чистота ієрархічного захвату істоти, яка раптово побачила світло в кінці тунелю. Вона склала смарагдові долоні біля грудей, дивилася на сяючий силует і тихо, майже беззвучно прошепотіла мовою Нібананії.

- Я ж відчувала… Я давно відчувала, що щось не так. Що наша стерильність - це лише ілюзія. Що ми не вдосконалюємося, а повільно котимося кудись не туди… У суху, бездушну прірву, де немає ні живого подиху, ні помилки, ні руху…

Вона заплющила очі. Її кулон на шиї м’яко задрижав, резонуючи з її найпотаємнішими думками.

- Всесвіт не міг залишити нас у цьому глухому куті… Можливо, вищі сили… сама первинна Гармонія Буття змилосердилася над нами? Можливо, вона послала нам це дивне, але таке живе спасіння?

Вона підвела очі на голограму.

- Він бачить наші помилки. Він відчуває наші дірки в системі. І… І він реагує на життя.

Астра-7 піднялася, торкнулася пальцями щоки, яка палала нетиповим для нібананійок гарячим рум’янцем, і тихо мовила до порожнечі.

- Я допоможу тобі провести цей аудит, Максе. Навіть якщо для цього доведеться переписати всі коди Біо-Матриці.