06. Борщ вищого ґатунку та планетарний аудит

Міра-3 повільно опустила металевий піднос на кришталевий столик, намагаючись не дивитися на те, що щойно відбувалося між землянином та Астрою-7. Червоний кристал на її шиї все ще тривожно мерехтів, подаючи сигнали про «міжвидову синергію», але професійний обов’язок виявився сильнішим за паніку.

- Запит щодо розкладу земної страви на молекулярні структури виконано, - тихо мовила Міра-3, злегка відступаючи до виходу. - Центральний Харчовий Синтезатор ідентифікував термін «борщ» як висококалорійну полікомпонентну суспензію.

Макс, радий нарешті збити градус пікантної напруги, перевів подих, поправив сорочку і рішуче підійшов до столу.

Перед ним стояли дві глибокі, ідеально гладкі піали з прозорого матеріалу. Усередині була яскраво-червона, гаряча рідина. Зверху, рівнесенько по центру, висіла білосніжна, ідеально сферична крапля «сметани», яка чомусь не розчинялася в юшці, а плавала, мов маленький пінопластовий поплавок.

- Ого… - Макс нахилився нижче, - На вигляд… майже як удома. А де пампушки? Часник?

- Смакового аналогу не знайдено, - сухо відкарбувала Міра-3.

- А ви кажете, нижча раса, - сказав Макс, - а чи знаєте ви, що пампушки з часником… Ладно, потім… колись розповім.

Макс обережно взяв гнучку ложку і набрав трохи «борщу» разом із шматочком синтезованого «м’яса». Астра-7 і Міра-3 затамували подих, уважно фіксуючи кожний рух його щелепи.

Макс відправив ложку до рота, пожував… і застиг.

Смак був дивний. Складалося враження, що хтось узяв справжній український борщ, висушив його, перетер на молекули, а потім заново зібрав за допомогою підручника з молекулярної кулінарії. Це було гаряче, солонувате, виразно бурякове, але абсолютно позбавлене душі «щось». Замість м'яса в роті перекочувався пружний білок з легким присмаком сої.

- Ну… як? - не втрималася Астра-7, подавшись уперед. - Твій локатор відчув надходження необхідних органічних сполук?

- М-так… - Макс проковтнув і витер губи рукавом, через що Міра-3 ледь не втратила свідомість від порушення етикету. - За хімічним складом… може це й борщ. А от за смаком - наче я їм гарячий шампунь із ароматом тушкованого буряка. Але жити можна. Моєму аналізатору піде для підзарядки.

Він з’їв ще кілька ложок, відчуваючи, як шлунок нарешті отримує щось гаряче й калорійне, після чого склав руки на грудях і діловито окинув оком апартаменти.

- Так, дівчата. Їжа - це добре. Але давайте повернемося до справи, - Макс увімкнув свій фірмовий тон старшого ревізора, з яким він зазвичай входив до кабінетів головних бухгалтерів районних та обласних адміністрацій і усілякого роду ТОВ, ПрАТ та ДП, - Ви стверджуєте, що ваша Біо-Матриця - це ідеальна система. А мій вимірювальний прилад, як ви вже помітили, працює з максимальною точністю тільки тоді, коли навколо панує суворий порядок і прозорість!

- Наша система функціонує бездоганно тисячу років, - гордо заявила Астра-7, -  Жодного збою. Жодного відхилення.

- А от це ми зараз і перевіримо, - посміхнувся Макс. - Покажіть-но мені ваші цифри. Загальний баланс ресурсів, розподіл енергії, інвентаризаційні відомості.

Астра-7 та Міра-3 перезирнулися. Для них це прохання звучало як дикунство, але згадка про «вимірювальний прилад» змусила Астру діяти. Вона провела рукою у повітрі, і в центрі кімнати розгорнулася величезна, сяюча 3D-голограма. Це була складна мережа зі світлових ліній, графіків, цифр та діаграм, що описували життя всієї Нібананії: від рівня енергії в сонячних вежах до кількості поживних кубиків у їдальнях.

Макс підійшов до голограми, звузив очі і придивився.

Для пересічної людини це був просто набір гарних інопланетних ієрогліфів та світлових стовпчиків. Але для людини, яка п’ятнадцять років шукала приховані нестачі в кошторисах державних закупівель, це була відкрита книга.

- Так-так-так… - бурмотів Макс, водячи пальцем по світлових потоках. - А це що за сектор? Оце синє коло з пунктиром?

- Це Південний накопичувальний вузол сонячної енергії, - відповіла Міра-3. - Він працює на дев’яносто вісім відсотків потужності.

- Дев’яносто вісім? - Макс усміхнувся своєю найнебезпечнішою посмішкою, - А куди діваються ще два відсотки?

- Вони розсіюються у вигляді теплового випромінювання, як допустима технологічна похибка…

- Яка похибка?! - вигукнув Макс так, що нібананійки здригнулися. - Два відсотки від енергії цілої планети - це ж колосальний обсяг! Це у вас холостий хід! У вас сонячні вежі втрачають два відсотки, бо кут нахилу дзеркал не відкалібрований під сезонне зміщення планети до вашого Блакитного Гіганта!

Астра-7 миттєво викликала додаткову діаграму. Її золоті очі розширилися, коли вона зрівняла розрахунки землянина зі своїми даними.

- Вона… справді розсіюється, - прошепотіла вона. - Кут нахилу відхиляється на 0,004 градуса… Як можливо таке обчислити без обчислювального кристала?!

- Досвід не проп'єш, - гордо мовив Макс і ткнув пальцем у іншу частину голограми. - А отам що? Інкубаторний сектор номер чотири! Чому там витрата білкового матриксу на п'ятнадцять відсотків вища, ніж у сусідньому секторі №3, при однаковій кількості біо-капсул?! Хто у вас там списує білий гель на «усадку та усушку»?!

- Це… це базові норми розподілу… - белькотала Міра-3, чий кристал на шиї почервонів від перевантаження.

- Це не норми! Це чиста дебіторська заборгованість перед вашою Біо-Матрицею! - гримнув Макс, увійшовши в повний азарт. - У вас тут не ідеальна система, у вас тут суцільне розбазарювання ресурсів! Якщо я зараз проведу тут повноцінну інвентаризацію, виявиться, що ваша Нібананія вже років триста працює із прихованим дефіцитом бюджету!

В апартаментах запанувала тиша. Нібананійки застигли в абсолютному, монументальному шоці. Вони дивилися на Макса не просто з остеріганням, а з якимось містичним трепетом.

Кристал Астри-7 панічно спалахнув золотим світлом, а потім її обчислювальний модуль зробив єдиний можливий за нібананійською логікою висновок: таку глибину бачення системних дефектів не може давати звичайний біологічний мозок. Це робить сам Локатор.