05. Люкс для локатора

Апартаменти «вищої категорії комфорту» за стандартами Нібананії виглядали, як щось середнє між операційним блоком елітної клініки та виставковим залом білосніжного санфаянсу.

Жодного м’якого дивана, жодної подушки, і тим більше - жодного натяку на телевізор чи барну стійку. Замість цього по центру просторого овального залу висіла у повітрі на магнітній подушці овальна платформа, обтягнута гладкою білою мембраною, яка підлаштовувалася під вигини тіла. У кутку м’яко пульсував зволожувач повітря, що випускав невеликі хмарки зі свіжим ароматом гірського озону та квітучого евкаліпта.

Макс, вдягнений у легкі, невагомі штани та вільну білу сорочку з невідомого синтетичного шовку, викроєну місцевими умільцями за п’ять хвилин, міряв кроками дзеркальну підлогу.

- Ні, ну це знущання… - бурмотів він, потираючи шию, на якій все ще висів синій трикутний кристал. - Адекватної канапи немає, нормальної кави немає… Шо за х… ?

У цей момент стіна апартаментів безшумно розсунулася, і до кімнати увійшли дві нібананійки.

Першою була Астра-7. Після подій на допиті її червоний комбінезон здавався Максу ще більш виклично-небезпечним, а її хода - ще більш хижою. За нею крокувала Міра-3, тримаючи в руках металевий піднос з кількома прозорими контейнерами.

- Суб’єкт Макс, - рівним, але злегка напруженим голосом мовила Астра-7, - Для підтримки вашої біологічної структури та забезпечення стабільної роботи вашого вимірювального приладу, ми доставили раціон первинної адаптації.

Міра-3 поставила піднос на кришталевий столик, що виріс просто з підлоги.

Макс із надією підбіг до столу, очікуючи побачити хоча б щось схоже на м’ясо, хліб чи сирну нарізку. Але в контейнерах лежали три види густої речовини: одна смарагдово-зелена, друга біла, а третя - абсолютно прозора, як рідке скло.

- Це… що? - Макс обережно потикав пальцем прозорий гелеподібний кубик. - Це будівельний силікон?

Кристал на його шиї клацнув: - «Запит суб’єкта: Ідентифікація поживних субстанцій. Висловлює сумнів щодо придатності субстанції для травлення.»

- Зелений куб - це вітамінний концентрат на основі легкозасвоюваних рослинних амінокислот, - діловито пояснила Міра-3, - Білий - чистий білковий матрикс для підтримки м’язового тонусу. А прозорий куб - це очищена структурована вода з додаванням необхідних мікроелементів та мінеральних солей.

Макс заплющив очі, порахував до трьох і важко зітхнув.

- Дівчата… Смарагдові ви мої… Це якась різнокольорова замазка для вікон! Мій біологічний аналізатор на такому паливі просто загнеться! Йому потрібні білки! Білки тваринного походження і хоча б склянка пива! Ну, пиво, так… На всякий випадок.

Астра-7 і Міра-3 перезирнулися.

- Тваринного походження? - Міра-3 аж здригнулася, і її золотаві очі розширилися. - Ви вживаєте тканини інших живих біологічних організмів?! Це ж пряме порушення тридцятої директиви Біо-Матриці про запобігання міжвидовій харчовій агресії!

- Та яка директива?! - сплеснув руками Макс. - Ви хочете, щоб мій локатор працював на повну потужність чи ні?! Якщо його годувати такими киселями, він у вас здується і перетвориться на сушену курагу! Йому потрібна енергія! М'ясо! Шніцель! Борщ!

Кристал на шиї Астри-7 спалахнув тривожним фіолетовим світлом, намагаючись перекласти земні кулінарні терміни.

 «УВАГА! Суб’єкт заявляє, що для активації аналітичного радара потрібне надходження високовалентних органічних сполук. В іншому випадку вимірювальний прилад втратить точність та зазнає деградації.»

- Деградація приладу неприпустима! - суворо мовила Астра-7 і повернулася до Міри-3. - Негайно зроби запит до Центрального Харчового Синтезатора. Нехай проаналізують молекулярну структуру термінів «шніцель» та «борщ» і сформують адекватний замінник із рослинних амінокислот.

Міра-3 швидко кивнула і, шокована вподобаннями землянина, поспіхом вийшла з апартаментів.

Макс залишився в кімнаті наодинці з Астрою-7. Вона повільно склала руки на спиною, від чого її червоний комбінезон загрозливо натягнувся в секторі бюста, і зробила крок у його напрямку.

- А тепер, суб’єкт Макс, - тихо, але владно промовила вона, - перейдемо до другої частини нашої програми. Калібрування.

- Е-е-е… Чого? - Макс мимоволі зробив крок назад, впершись спиною в м'яку стіну.

- Під час допиту ви стверджували, що ваш прилад реагує на об’єкти вищої генетичної та естетичної категорії, - Астра підходила все ближче, її золоті очі дивилися розжареними вуглинками. - Я повинна зафіксувати точні математичні параметри цієї реакції. Мені потрібно зрозуміти, яка саме відстань між нами викликає максимальний імпульс вашого радара.

Вона зупинилася на відстані півметра від Макса.

Від неї війнуло дивовижним, свіжим ароматом гірської грози. Її смарагдова шкіра на щоках м'яко засяяла золото-рожевим відтінком, а трикутний кулон на шиї відбивав прискорений ритм її серця.

- Почнемо сканування, - шепнула Астра, простягаючи довгу витончену руку і торкаючись смарагдовими пальчиками комірця його сорочки. - Я готова до аналізу.

Макс відчув, як гаряча хвиля тестостерону знову стрімко пробиває свій шлях знизу вгору і назад. Його «робочий інструмент» під легкими білими штанами ожив із такою швидкістю і силою, ніби йому дали команду «на старт».

«УВАГА! - панічно задекларував кристал на шиї Макса. - Локатор вийшов із режиму очікування! Рівень готовності - вісімдесят відсотків! Фіксується критичне підвищення температури в контактній зоні!»

Астра-7 повільно опустила погляд униз, де під тканиною штанів розгорталася переконлива геометрія. Вона простягнула другу руку, збираючись, суто з науковим інтересом, торкнутися аномалії пальцем.

- Е-е-е! Стій! Руки! - перехопив її зап’ястя Макс. Його долоня була гарячою, а її шкіра прохолодною і шовковистою, мов дорогий сатин.

Астра-7 завмерла. Вона подивилася на їхні зчеплені руки, потім у його очі. Її дихання прискорилося.