02. З перевірки прямо в рай?

Макс сидів на білосніжному моноліті, обхопивши голову руками, і намагався зібрати до купи власні спогади.

Як, дідька лисого, він опинився на цій незрозумілій парковці?

Пам'ять поверталася уривчастими, але дуже яскравими спалахами.

Ще дві години тому все йшло за звичним, відпрацьованим роками сценарієм. Макс - старший ревізор, переконаний жінолюб і бабій зі стажем - прибув із плановою перевіркою до ТОВ «Вектор-Спец-Буд-Транс-Альянс». Фірма була класичною «прокладкою»: регулярно вигравала мільйонні держтендери на ремонт доріг та закупівлю спецтехніки, маючи в штаті півтори каліки й одного бухгалтера, не рахуючи генерального директора, якого напевно взагалі не існувало на цьому світі і заступницю цього самого директора-фантома Анжелу. Остання не просто існувала, вона заповнила перед очима Макса весь Всесвіт.

Звісно, у фінансових звітах там панував повний хаос. Але керівництво фірми чудово знало головне правило будь-яких перевірок: будь-який аудит можна суттєво пом'якшити, якщо знайти до аудитора правильний підхід.

А «правильним підходом» цього разу виявилась Анжела - пекуча брюнетка, та сама заступниця фіктивного генерального директора. І саме з тими самими губами, глибоким декольте і виклично-суровим поглядом, повз яких Макс просто не міг пройти.

Після «вивчення документів» у її кабінеті - із кавою, двозначними натяками і витонченим фліртом - фінансові розбіжності на п'ятнадцять мільйонів гривень перестали здаватися Максу такими вже критичними.

Коли вони разом виходили з офісу і зайшли до кабіни вантажно-пасажирського ліфта, напруга між ними досягла точки кипіння.

Анжела натиснула кнопку «1», поправила вузьку спідницю і повільно розвернулася до Макса. У лівій руці він усе ще міцно тримав свій  шкіряний дипломат зі звітами, але права рука вже жила власним життям.

Він зробив крок уперед і м'яко притиснув Анжелу до стінки. Дипломат у лівій руці застряг десь збоку, але це лише додало моменту гостроти. Анжела млосно видихнула, намотуючи його краватку собі на палець.

Пристрасні обійми в кабіні, що повільно повзла між поверхами, наростали з кожною секундою. І в той самий момент, коли їхні губи злилися в глибокому, пристрасному поцілунку...

Сталося щось абсолютно дике.

Стіни кабіни раптом замиготіли фіолетовими іскрами, повітря всередині вибухнуло озоном, а саму кабіну струсонуло так, ніби в неї на повній швидкості врізався сміттєвоз.

Вуста Анжели на частку секунди стали крижаними, мов метал. А в наступну мить світ розпався на тисячі сліпучих білих спалахів, Макса кудись закрутило і виплюнуло саме в це місце. Без Анжели, але із дипломатом.

Макс кліпнув і знову підняв очі на Ексу.

Він озирнувся довкола. Безкрайнє блакитне небо, біло-блакитне сонце, кришталеві вежі на горизонті і ця висока, смарагдово-зелена дівчина в червоному комбінезоні, яка розглядала його, мов лабораторного пацюка.

- Та що це за марення? - прошепотів Макс, відчуваючи, як холодний піт стікає по спині. - Де ліфт?! Де Анжела?! Що це за декорації?!

Він заплющив очі, порахував до трьох, знову відкрив - але зелена дівчина нікуди не зникла.

* * *

Кулон на шиї Екси-4 спалахнув тривожним помаранчевим сяйвом. Пристрій сканував просторові коливання навколо прибульця.

- Увага! - пролунав у свідомості дівчини синтетичний голос. - Рівень м'язового напруження суб'єкта зростає! Виявлено хаотичність рухів та агресивні хвилі. Суб'єкт перебуває у стані біологічної паніки і становить загрозу для стерильності сектора.

Екса-4 звела брови. Для нібананійської логіки цей двоногий об'єкт у сірому текстилі поводився абсолютно неефективно: він видавав дивні звуки, трусився і випромінював у повітря кілограми адреналінового шуму.

Вона підняла руку і торкнулася пульсуючого кулона.

- Запит до Служби Порядку, - промовила вона мовою Нібананії, яка для Макса знову пролунала як серія кришталевих передзвонів.  - Потрібна негайна евакуація аномального біологічного об'єкта до карантинного боксу.

- Запит прийнято, - відповів кулон. - Найближчий Охоронець уже у вашому квадраті.

У наступну секунду над терасою з'явилась тінь. Макс навіть не встиг підняти голову, як почув потужний, глухий свист повітря, схожий на шум турбіни пасажирського лайнера.

Згори, плавно розправивши гігантські крила, спускався Охоронець Порядку - істота, схожа на колосального білосніжного яструба розміром із добрячий мікроавтобус. Його пір'я сяяло перламутровим глянцем, а замість звичайних пташиних очей на витонченій голові горіли два глибоких золотавих лінзових кристали. Цей птах не просто підкорявся інстинктам - він був біомеханічним витвором Біо-Матриці з інтелектом, вищим, ніж у більшості земних міністрів.

- Ох ніхр... - це було єдине, що встиг вимовити Макс.

Птах навіть не торкнувся моноліту. Зробивши витончений віраж, він випростав масивні гладкі кігті, і без жодного зусилля підхопив Макса прямо за комір його піджака та ремінь штанів.

- Гей! Відпусти, скотина перната! Це кримінальна стаття! Викрадення посадової особи! - закричав Макс, замахавши ногами в повітрі.

Але Охоронець Порядку лише видав поважне, кришталево-чисте "Кр-а-а-у", яке в перекладі означало щось на зразок "Припиніть паніку, громадянине, ваша біомаса перебуває в надійних лапах", і з потужним змахом крил злетів стрімко вгору.

Вітер засвистів у вухах Макса, роздмухуючи його краватку, як сигнальний прапор. Він розплющив одне око, подивився вниз - і його серце зробило мертву петлю прямо в п'яти.

Під ним простягався світ, який не мав нічого спільного з рідним містом. Унизу розкинувся мегаполіс, збудований за незбагненними законами архітектури. Там закручувалися гігантські спіралі каскадних садів. Замість звичних наземних доріг між білосніжними вежами-хмарочосами пролягали багаторівневі прозорі естакади - транспортні артерії, що з'єднували споруди на різних висотах. Жодної машини, жодного затору, жодного сміттєвого бака. Лише абсолютна, футуристична краса, від якої захоплювало дух і нудило одночасно.