Тобі 22 і ти сповнений амбіцій...

Коли твої однолітки народжують дітей, одружуються і створюють сім'ї. То ти обираєш кар'єру, амбіції та частково самотність. Це єдине, що дає тобі рухатися далі та будувати своє найкраще майбутнє. Бо в тебе є розуміння того, що ти виконуєш частково свої якісь дитячі мрії або як то кажуть: "Закриваєш незакриті гештальти". Але з часом, ти зміг виділити декілька конкретних цілей, які хочеш досягнути і ти готовий піти на все заради того, щоби досягнути поставлених цілей. 

Можу сказати, що в свої 22 ти дуже сильно відрізняєшся від свої однолітків. Бо спостерігаючи за тим, поки одні влаштовують п'янки-гулянки, або створюють сім'ї чи вже мають якісь кримінальні впроввадження. Хочу наголосити, що я нікого не засуджую за їхній вибір. Проте це чисто мої думки вголос. Зараз в такому віці, ти стараєшся сфокусуватися лише на роботі, саморозвитку, досягненю цілей та особистому житті. 

Просто хочу сказати, що я не можу зрозуміти тих людей, які абсолютно нічим не цікавляться, не розвиваються та не мають цілей на життя. Бо для мене це трохи дико, коли люди в такому віці втрачають стільки можливостей заради якигось непотрібних речей, які не несуть ніякої користі для них. Але як я вже сказала, то їхній вибір і я абсолютно нікого не засуджую. 

До чого я це все веду. Що я настільки сильно змінилася і зараз у свої 22 маю настільки сильні амбіції та купу ресурсу для того, щоб це втілити у реальність. Коли, ти більшу частину своїх задумів тримаєш в голові і лише частинку того, що ти задумав можеш розповісти. Я не знаю як можна назвати таку модель поведінки або щось в цьому роді. Я помітила, що останнім часом мої рішення та дії не подобаються оточенню, серед якого я знаходжуся/працюю і бачу, що вони це засуджують, мають незадоволені обличчя та стараються не показувати своє невдоволення, але у них це погану виходить. Можу сказати одне, якщо твої рішення засуджують, обговорюють та не задоволенні твоїм рішенням/діями, то це означає що я на правильному шляху. Бо, коли обговорюються/засуджуються твої рішення, то ти йдеш у правильному шляху. Можна сказати, що ти просто перестаєш бути зручною для того середовища у якому ти знаходишся і такими діями люди стараються переконати тебе у неправильності твого вибору/дій. З психологічної точки зору, це можна назвати психологічною проєкцією, коли люди стараються тобі нав'язати власну думку/точку зору або це є фактором заздрості чи інших факторів, які присутні у цих людей і вони стараються на тебе повісити "ярлики", які самі мають. Одним словом, ті хто стикався з цим або знає ази психології, то зрозуміють про що я зараз кажу. 

Хочу зазначити те, що зараз мені 22 і я в пошуках себе. Тому рішення, щодо зміни роботи для мене є не чимось поганим і тим паче на цю роботу я пішла заради того, щоб просто відкрити трудовий стаж і закріпити свій диплом після універу. Коли влаштовувалася на роботу, то я відразу сказала, що я військовозобов'язана (бо закінчила війскову кафедру) і мене можуть в любий момент призвати в армію або я самостійно можу призватися. Тому у зв'язку з останніми подіями, які почали відбуватися у нас на роботі і саме в цей перід я прийняла для себе важливе рішення - подати заявки у різні бригади для подальшої військової служби (якщо одна із них готова мене буде взяти). Можу сказатити, що у мене були мінамальні ставки на те, що мене хоч кудись візьмуть і розуміла, що можуть бути мізерні шанси що буде позитивний результат і прийняла той факт, що будуть відмови. Але все ж таки одна бригада в результаті готова мене взяти до себе на військову службу. Тому, зовсім скоро буде новий етап/глава у моєму житті і зовсім скоро буде нова частина розповіді про новий етап у моєму житті.

Отже, після такого ліричного відступу, хочу поділитися думкою про те, чому мені не стрьомно йти з роботи. Тобто, чому мені набагато легше змінити цивільну роботу на службу в армії. Суть в тому, що мені 22 і в цьому віці я: не маю хлопця/чоловіка, не маю дітей, не маю власної сім'ї і через це у мене немає ніякої прив'язки до цього. Тобто, я не залежу від чоловіка/хлопця та дітей, щоб сидіти вдома і бути поруч із ними. По факту, мені нічого не заважає взяти і змінити роботу, бо мені не треба думати про те, що у мене є чоловік, діти та власна сім'я і моє рішення може якось на них вплинути. Тому, як я кажу, мені зараз набагато легше щось змінювати, бо я одна і не несу відповідальність за тих самих дітей, яких потрібно виховувати. Отже, зараз коли в свої 22 ти приймаєш зважене і обдумане рішення, то ти не збираєшся слухати своїх колег, які вдвічі старші за тебе і прожили вже своє життя і можливо, мають якісь міжособистісні конфлікти, проблеми, травми чи ще щось. То тти просто не дозволяєш їм впливати на твої рішення і просто вибудував свої особисті кордони та дав зрозуміти, що тобі все одно на їхню думку і те, що вони тобі кажуть. Бо коли ти собі поставив ціль, то ти обов'язково дійдеш своєї мети. 

Отже, можу зробити висновок, що я не даремно буду йти з роботи, бо почала розуміти, що мені вже не комфортно працювати з тим колективом, який мене оточує. І в основному, це не та робота, якою я хочу займатися по життю. Тому, поки ти молода і в тебе є купа сил, амбіцій та ентузіазму, то будеш шукати себе в цьому житті та досягатимеш нових висот у новій сфері. Ти будеш йти до своєї мети, не дивлячись ні на що і тобі буде абсолютно байдуже на те, що про тебе будуть думати інші. Саме головне вірити в себе та свої сили.