Рік роботи в соціальній сфері

Отже, хочу продовжити тему роботи в соціальній сфері, де вже зачипала це питання в розділі "Реалії роботи в соціальній роботі". Тому можу поділитися вже річним досвідом роботи в цій сфері і розповісти з чим мені довелося зіштовхнутися за цей період роботи. Одним словом, готова надати свій фідбек щодо цієї роботи.

Почну з того, що більшість думає те, що робота у соціальній сфері це сидіти і попивати чайок у кабінеті, перебирати папірці, приймати людей і все робити по мінімуму. І це доволі легка не затратна робота, де практично нічого не треба робити і доволі легка робота. Проте хочу сказати, що це лише самообман і спотворення тієї реальності у якій працюють фахівці. Більшість людей навіть уявити не можуть, що робота у соціальній сфері не така ідеальна, як вони собі уявлять.

Багато хто мені каже, яка у мене чудова робота і як мені повезло. Але насправді це не так. Ці люди навіть уяити собі не можуть з чим і як мені доводиться працювати. Коли твоя робота по факту охоплює різні категорії населення, а якщо по конкретніше, то це сім'ї з дітьми, ВПО (переважно родини, які проживають у гуртожитках) та сім'ї СЖО (родини, які опинилися в складнних життєвих обставинах). Тобто, ти працюєш з людьми у яких є реальні проблеми, яким ти допомагаєш їх подолати. Також можу зазначити, що в моїй роботі було купа треш-контенту та ситуацій від яких ти просто в повному ауті і деякі ситуації ти дуже довго переварює. Коли ти по факту постійно їздиш із колегами на виїзди (в основному це служба у справах дітей, ювенальна превенція або патрульна поліція) і це бувають доволі різні адреси, інформація чи повідомлення по яким заходить від інших структур для того, щоб ми могли перевірити чи все там норм чи ні. І в таких інформаційних повідомленнях буває доволі різноманітний список адрес, де кожна історія краща за іншу. 

Також можу сказати, що робота в соціальній сфері є тяжкою, якщо не в фізичному плані, то в морально-психологічному. Бо коли ти працюєш з різними категоріми населення, то тобі доводиться комунікувати як і з благополучними сім'ями/особами, так і з неблагополучними. Також в певних випадках люди на певну інформацію можуть нормально відреанувати, а хтос - ні і через це тебе можуть настільки зачмирити, що ти будеш себе відчувати наче тебе "обісцяли" та знецінили твою роботу, навть не дивлячись на  те, що ти дотримуєшся всіх норм, правил та алгоритмів, які є в твоїй роботі. 

У зв'язку із останніми подіями, які почали відбуватися в нашій роботі. А саме, протягом останніх 9ти місяців, коли почало приходити нове керівництво, яке стоїть "вище над нами", то почалися постійні нововедення і як то кажуть: "Нова мєтла, мете по-новому". Так само і в нас почало відбуватися. Я зараз не конкретизує і не вказую детальну інформацію з етичних міркувань. Проте думаю, що згодом можу це розповісти.

Також зараз виникає багато нюансів щодо оформлення статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. То можу сказати, що це по факту якесь знущання над тими, хто починає хоче оформити цей статус. Бо за цей час стільки всього змінилося щодо оформлення цього статусу, а саме: обов'язково потрібно пройти психолога (групове заняття), потім після психолога батьки знову йдуть до нашої організації, щоб заповнити висновок (перший раз вони приходять за направленням та висновком оцінки потреб сім'ї, щоб психолог його просто підписала), а потім ми вже направляємо батьків у службо у справах дітей (бо через них подається письмове клопотання на отримання цього статусу на виконком і він потім це клопотання буде розглядати). Також змінилося саме заповнення (тобто, фрази які потрібно записувати для заповнення нашого висновку). Тому, коли нам надіслали нові фрозочки для вписання у наш висновок, то ми зрозуміли одну річ - те, що ми писатимемо буде повним брєдом, бо ми по факту не є психологами і не маємо права вписувати психологічні висновки чи щось подібне і основним моментом є те, що у нас є конкретний запит від виконкому щодо того, що потрібно конкретно вказувати що дитини дійсно постраждала від бойових дій і зазнала психологічного насильства, а не той брєд який ми зараз пишемо (де пофакто розмита та не конкретна інформація). Тому маємо що маємо.

Додам те, що у мене під час роботи з'явився досвід, який пов'язаний із перевірками та покаранням у вигляді штрафу (мінус доплата за інтенсивність та премія). Але це доволі повчальний досвід у трудовій діяльності. Як то кажуть: "Пройшла перше бойове хрещення" у своїй трудовій діяльності. Тому для мене це стало своєрідним досвідом у роботі. 

Одним словом, я можу багато чого розповідати про роботу у цій сфері. Тут є як купа нюансів, як і купа плюсів. Тому можу сказати одне, для мене як для людини, яка прийшла працювати у цю сферу після університету є можливість порівняти практику з теорією яку нам викладали як в універі, так і в коледжі. Можу сказати, що теорія і практика - дві різні речі. І хотілося б, щоб у наших вузах викладали практики, які дійсно працюють у тій чи іншій сфері, щоб студенти і випускники могли розуміти те, з чим їм в майбутньому доведеться стикнутися у роботі за фахом (якщо вони звісно будуть працювати за фахом). І якщо чесно, то я рада, що не пішла далі вчитися на магістратуру, бо не хотілося б витрачати даремно 1,5-2 роки на одне і те саме. Хоча хтось може і сказати, що диплом магістра може відкрити набагато ширші можливості. Але в той момент, я зрозуміла, що зараз він мені поки що не потрібен і я вирішила поки що сфокусуватися на кар'єрному розвитку, який дасть мені більше можливестей ніж якийсь папірець із універу. Можливо, колись у мене з'явиться бажання вступити у магістратуру чи наприклад в універ на бакалавріат, але тільки на іншу спеціальність яка мене зацікавить. Проте розповідь про це буде потім.

Отже, це все чим я хотіла поділитися і розповісти про реалії роботи в цій сфері і більшу частину інформації я фільтрувала з етичних міркувань. Може, потім розповім трохи більше про роботу і діяльність у даній сфері.