Оновлення 6

Запрошення дідусь велів роздати усім без винятку, навіть найгіршим забіякам і тим, хто більше всіх обзивався. Всі брали, ніхто не відмовився, дехто навіть подякував. 
Призначене домашнє свято було на перший день канікул, на дванадцяту годину дня. А перед тим, в останній день занять, відбувся новорічний ранок у школі. Точнісінько такий, як і минулого року. Дід Мороз - старша піонервожата - дзвінким дівочим голосом пропонував всім по черзі прочитати віршика. Читали. Переважно один і той самий, що вчили з читання тиждень тому, хіба дехто згадав те, що запам’яталося з дитсадка. Потім всі разом співали “В лесу родилась елочка” і ходили хороводом навколо ялинки. Потім вожата роздавала подарунки. Кожному дістався паперовий пакет з  цукерками, пачкою печива і мандарином - той самий асортимент, що продавався в ятці на ринку і який за два місяці передноворічних продаж встиг усім набриднути. Через сорок п’ять хвилин, коли пролунав дзвоник на перерву, ранок закінчився. 
Наступного дня гості почали збиратися задовго до полудня. Дівчата в очікуванні призначеного часу  чинно розсілися в коридорі на скрині, а от хлопців втримати на місці було неможливо.  Вони знайшли собі забаву - стрибали у сніг зі стаціонарної бетономешалки, що стояла у дворі, оскільки поруч велося будівництво багатоквартирного будинку. Не обійшлося в цей день і без прикрого інциденту. В туалеті, переробленому із старого автобуса, Мішка Кляйн провалився у дірку. Ями, як такої, там не було, і замерзло все на камінь, та й витягнули невдаху швидко, однак втаїти випадок від загалу не вдалося - надто багато свідків було у пригоди.  З тієї хвилини “брошенку” більше  не згадували, адже з’явився новий об’єкт для насмішок - “вонючка”. 
Рівно ополудні дідусь відчинив двері кімнати і Жанна, вбрана у своє найкраще платтячко, запросила всіх увійти. 
Це було незабутнє свято! Шкільні новорічні ранки з ним і поряд не стояли! 
Батько намалював на  ватмані великого сніговика з діркою замість носа, і всім присутнім було запропоновано запхати на місце відсутню деталь - велику почищену морквину. Не просто так, звичайно, а з зав’язаними очима, і після того як тебе добряче порутять. Спробували всі! Всі ж і реготали, коли “ніс” опинявся зовсім не там де треба. 
А ще через всю кімнату була натягнута мотузка, до якої тьотя Надя прив’язала безліч маленьких пакуночків, перемотаних кольоровими нитками. Згорточки призначались в подарунок переможцям конкурсу загадок. Кожен хто відгадав отримував право обрати собі подарунок.  Всім цікаво було, що лежить всередині. За тим, як перші переможці розмотують нескінченні нитки, всі спостерігали, затаївши подих. А було у всіх пакуночках різне - кому дісталося печиво, кому цукерка, дехто отримав канцелярську резинку або шкільне перо “із зірочкою”, Жанні дісталася мініатюрна тряпчана книжечка-перочистка зшита з кольорових клаптиків ситцю, настільки гарна,  що Жанна вирішила ніколи не бруднити її чорнилами. 
Всіх настільки захопили ігри, що на деякий час гості забули навіть про стіл, на якому було виставлено частування. Аж раптом почувся гучний стук у двері і всі здивовано завмерли. А з коридору донісся густий бас:
— А хто-хто тут святкує Новий рік без Діда Мороза? 
Жанна відчинила двері і в кімнату увійшов дядько Степан в  кумачовій шапці і “шубі” з ватно-марлевим “хутром”, у  незмінних валянках, з бородою, густо присипаною борошном і носом, пофарбованим губною помадою. На плечі - мішок, а в руці палка. 
Зустрів його гучний вереск. 
— Дядько Степан! То ви не Бабай, а Дід Мороз? - вражено запитала Жанна. - Справжній?
Авжеж! Валянки, мішок, палка. Все як у справжнього Діда Мороза! Як можна було не впізнати?  Це Вілька, дурний, збив усіх з пантелику з тим своїм Бабаєм. 
— Ну, не зовсім, - відповів дядько Степан, - але знайомий зі  справжнім дуже добре, тож можу говорити від його імені.
— А як ви з ним познайомилися? - запитав хтось із хлопців. 
Дядько Степан всівся на запропонований стілець і почав свою розповідь. 
— Було це під час війни, після одного важкого бою. Поранили мене тоді в ногу. Перев’язав я сам себе, як міг, а кров все одно через бинт тече. Лежу я, встати не можу, сніг навкруги і холод такий, що зуб на зуб не попадає. Чую, наче кличе мене хтось: “Степане, Степане!” І тепло так раптом зробилося, аж жарко, і нога більше не болить. Бачу дідок сидить навпроти мене і каже: “А давай-но у гру пограємо? Як вилізеш звідси і до медсанбату дістанешся,   подарунок від мене отримаєш - ніколи більше нічим не захворієш. А не впораєшся, залишишся в моєму царстві і будеш мені служити”. “Гаразд”, кажу йому, а сам не знаю в який бік повзти. Де наші, де німці?  І прокинувся. Знову холод відчув, а нога не болить, бо застигла. Мене  дівчина штурхає, санітарочка в білому маскхалаті, вся з голови до ніг у  снігу. “Не спи, каже, братику, бо замерзнеш. Я тебе перев’язала, кровотечу зупинила. Повзи он туди, де Місяць сходить, там наші на водонапірній башті.” Ніч ясна, місячна, була, а башта сама по собі хороший орієнтир, ну я і поповз. Вже розвиднілось, як мене помітили.  Опинився я в госпіталі. Ногу мені врятували, а от пальці на обох ногах - ні. Відморозив я їх тоді. 
— А Дід Мороз що? Виконав обіцянку? 
— А, - дядько Степан махнув рукою, - половина на половину. Сказав, що не сам я виліз, а Снігуронька мені дорогу показала. Тому мушу щороку допомагати йому подарунки розносити. Ото дасть мені мішок і каже: “Іди, роздавай! “ - він хитро глянув на Василя Гнатовича, а потім гучно плеснув у долоні: -  Ану, хто тут вважав мене Бабаєм? Підходь і переконайся! Хіба є у мене в мішку неслухняні діти?
Оскільки сміливців так і не знайшлося, Жанна, на правах хазяйки, підійшла і помацала мішок. 
— Ні, здається, там дійсно подарунки.
— Молодець! Ось тобі за відвагу! З Новим роком! - дядько Степан дістав з мішка і простягнув Жанні скляну чорнильницю-непроливайку, найгарнішу з тих, що продавалися в універмазі.
Після того всі кинулися до нього, кожен хотів і собі отримати щось від Діда Мороза. А потім тьотя Надя запросила всіх за стіл, а батько дістав фотоапарат і сфотографував усю компанію.

Проводжала гостей, Жанна як справжня королева - високо тримаючи голову. Від її пригніченості не залишилося а ні сліду. 
***