Оновлення 5

А далі було тепло і ситно. Дідусь натопив грубку, приніс води,  зварив рисовий суп для батька і манну кашу для Жанни, малини дозволив брати скільки захоче, ще й гвіздок вбив у стіну, щоб нову прикрасу можна було підчепити. По обіді Жанну розморило. Вона вляглася на свою розкладачку і стала дивитися на балерину. Так і заснула.
Прокинулась пізно ввечері. Дідусь із батьком сиділи за столом і розмовляли.
— Ось що, Миколо, - казав дідусь. - Не знаю я що поміж вас з Нонною сталося, та й знати не хочу. Гадаю, з дружиною своєю ти сам розберешся. Мене ж непокоїть те, що ви не впорались зі своїми батьківськими обов'язками. Сподіваюсь ти незабаром оговтаєшся і зробиш правильні висновки.  А поки я забираю Жануську з собою. Тут і умов відповідних немає - мороз-он двадцять градусів, а туалет на вулиці, ще й небезпечний такий, по дошці-он через траншею треба переходити... Та й в школі дитину зацькували, а ти не помітив! Ще й пити почав, а дитину змусив на це дивитися. 
Батько намагався щось заперечити, виправдовувався, мимрив, що він Жанну любить і про обов’язок свій пам’ятає,  але дідусь був невблаганний:
—  Налагодиш своє життя, тоді подивимось. Може й привезу.
Жанна не проти була поїхати з дідусем, але тата залишати було шкода. І мама… Раптом повернеться, а Жанни немає?
Дідусь ніби передбачив її запитання:
— А якщо Нонка раптом схаменеться і повернеться за дитиною, пришлеш її до мене. Де нас знайти вона знає.
Жанна зітхнула з полегкістю, а дідусь, між тим, продовжував:
— Завтра зранку йди до директора і в партком. Покайся, скажи, що більше подібного не трапиться. Можливо обійдеться без догани. А далі працюй в поті лиця, щоб всі чимскоріш забули твою витівку. Я ж піду з Жанною до школи. Як би там не було, їй тут ще до кінця чверті вчитися. 
На ранок, а була це субота, дідусь розбудив Жанну вчасно, сніданком нагодував, звелів збиратися до школи і нічого не боятися. Він саме закінчив підшивати свіжий комірець до внуччиної форми і взявся за манжети. Жанні стало соромно. Зазвичай вона сама займалася цим - мама ще в другому класі сказала, що робити того за неї ніхто не буде і звеліла міняти комірець всяк раз після бані. От Жанна і підшивала, не завжди вправно, частіше криво-косо, але як могла, маму якість не цікавила.  Вчора Жанна не подумала, що варто було б  помитися, адже в лазню вона не ходила відтоді як мама поїхала. Тьотя Надя кликала її якось із собою, та дівчинка відмовилася - зайвого карбованця на білет у неї не було. Так Жанна дідусеві і сказала - шия у неї брудна і  комірець відразу зіпсується. Однак його це не збентежило, він дозволив одягнути форму і сказав, що після бані поміняє  комірець на новий.
В клас вони увійшли хвилин за п’ятнадцять до урока. Там стояв звичайний ранковий гармидер, на який вчителька не звертала жодної уваги. 
— Доброго ранку, - голосно привітався Василь Гнатович і зовсім тихо - Жанна. 
— Брошенка прийшла, - вигукнув хтось, побачивши дівчинку. 
Галас відразу стишився. Всі втупилися у новоприбулих.
— Нарешті хтось з дорослих явився! - вчителька відірвала очі від зошита, який перевіряла.  - Ви хто? Дідусь? Поведінка вашої…
— Сідай, Жанно, на своє місце! А вас попрошу пройти зі мною до директора! - гучний бас Василя Гнатовича вмить перекрив писклявий голос вчительки. Підкреслюючи своє прохання, він відчинив двері і  жестом запросив її  вийти.
Клас остаточно замовк, вражений. Вперше до директора викликали не учня чи його батьків, а вчительку! Вона знервовано закрила зошит, не скориставшись промокашкою, що учням своїм категорично забороняла робити, і ручку тицьнула пером у чорнильницю замість того щоб покласти як годиться. А дідусь тим часом звернувся до класу:
— Через тиждень, наступної неділі, ми з Жанною влаштовуємо дитяче свято з ялинкою і подарунками. Вхід суто по запрошенням. Запрошення отримають всі, хто вміє чемно поводитися! 
***
Протягом наступного тижня сталося так багато цікавого, що згадувати про неприємності не було часу. Татко зранку до ночі пропадав на роботі, Жанна щодня ходила до школи, а вечорами, разом із сусідськими дітьми,  готувалась до свята. Ображати її і в школі, і в дворі перестали, навпаки всі намагалися допомогти - вирізали прапорці і сніжинки, писали запрошення. За стіною, коли тьотя Надя не була на зміні, скрекотала швейна машинка. 
Одного дня, повернувшись зі школи, Жанна побачила на столі коробку з  ялинковими прикрасами. Чого там тільки не було! І кулька з намальованим грибом, і велика скляна морквина, і баклажан, і червона зірка на верхівку, і навіть справжня кремлівська башта зі скла! А ще багато-багато блискучого дощику, гірлянда з маленьких електричних лампочок і набір кольорових дзвіночків з фольги, які потрібно було надягати на ті лампочки.
В п’ятницю ввечері дідусь встановив ялинку. Наряджати її збіглися всі, хто допомагав робити прикраси -  Мішка з Вількою, дві сестрички - Оля і Валя, що мешкали через стінку, і Іра з Лєною, найкращі Жаннині подружки зі школи. І це вже само по собі було наче свято! Тьотя Гільда, мама Мішки і Вільки принесла цілу миску молочних коржиків, а бабуся Олі і Валі - великий глек узвару з сушених яблук і груш. 
Татко цього дня знов затримався на роботі, хоча й обіцяв, що прийде раніше. Тьотя Надя, коли повернулася зі зміни, повідомила, що його терміново викликали в правління, там секретар райкому приїхав. 
— Ех, певно не вдасться Миколі втриматися на посаді , - 
— зітхнув дідусь. - хоч би з партії не виключили…
Але навіть це не вплинуло на святковий настрій малечі.
Батько повернувся коли всі справи було завершено, підлога підметена, а стіл накрито. В кутку  кімнати виблискувала вогниками новорічна красуня. Звичайно, найпочесніше місце на ній займала ватяна балерина.
— Ось, - Микола Васильович виклав на стіл круглу коробку, густо перев’язану мотузкою, - в гастроном щойно завезли. Йшов повз і побачив. Черга була. 
Це був великий бісквітний торт, прикрашений трояндами з крему. Дітлахи одразу кинулися до столу. 
— А чого тебе викликали? - запитав Василь Гнатович. Зрозуміло, що це цікавило його більш за все.
— Тату, ти навіть не уявляєш! - Микола Васильович щасливо посміхнувся. - Мені запропонували посаду головного інженера! Поки що виконуючим обов’язки, допоки сімейні обставини не владнаю, а там і повністю візьмуть. Директор сказав, що  людина на цю посаду йому конче потрібна, бо звіт після Нового року здавати нікому, а я найкращий кандидат, бо з дипломом, а у решти вищої освіти і в перспективі немає.
— А впораєшся? 
— Та я вже тиждень цим займаюся!
— Ти диви мені, щоб все було в ажурі! - за суворим наказом батька ховалася посмішка.
А потім дітей запросили до столу і тато витяг із шафи свій фотоапарат. Довго порався, накривши руки чорним піджаком, - вставляв у касету нову плівку, а потім сфотографував усю компанію разом з ялинкою і тортом. 

Жанна засинала щасливою. І це ще було не головне свято! 
***