Оновлення 4

Мама? Мама приїхала? Жанна щодуху мчала додому, так, що аж підручники гупали в  шкільному ранці. На накатаній в лід доріжці послизнулася і впала. Піднялася, обтрусилася і наче прокинулася: Бабай сказав “гості”. А хіба мама гість?

Далі дівчинка йшла швидко, але вже не бігла. 

Відтоді як батько закінчив інститут вони жили тут, на цілині, а гості до них жодного разу не приїжджали. Це Жанна щоліта гостювала у дідуся та бабусі. 

Дорога до України була не близькою - чотири доби на поїзді. До Києва її відвозила мати, а там передавала дідусеві. Гуляти по місту вона з ними ніколи не ходила, завжди поспішала по своїх справах. А Жанна з дідусем купували білети на вечірній поїзд (до Вінниці треба було їхати ще три години), а потім  відвідували  зоопарк, або йшли туди, де цікаво - на Виставку досягнень народного господарства, в історичний музей або в планетарій. Цей день дарував Жанні стільки вражень, скільки не траплялося за весь рік.

У Вінниці Жанні подобалось.  Тут було зручніше ніж вдома. Не треба було тулитися в одній кімнаті, у Жанни, замість розкладачки, було справжнє ліжко з  крохмальними занавісками на бильцях, на кухні горів газ, а не вугілля, і бабуся часто пекла щось смачненьке, ще й дідусь щотижня давав гроші на кіно та морозиво. А у дворі на неї з нетерпінням чекали друзі. Жанна ж була цілинницею - в  очах радянських школярів майже героїнею. Дідусь не раз пропонував внучці залишитися жити у них, але Жанна сумувала за мамою і всяк раз рвалася додому.

Оминувши новоудову, дівчинка увійшла в двір бараку і на мить застигла від неочікуваного видовища. Її ріднесенький дідусь, Василь Гнатович Іванюта, розпашілий, без пальта і шапки, стояв біля високого кучугура і тицяв батька, як шкодливого кота, лицем у сніг. Той, також без верхнього одягу, покірно стояв на колінах і не думав сперечатися, лише відфиркувався і мотав головою. 

— Дідусю! - Жанна кинулася навпростець через двір, не зважаючи на те, що ноги загрузають у нерозчищеному снігу, а валянки, куплені на виріст, вже повні.

Василь Гнатович відпустив сина і обернувся до онуки:

— Жанусько, квіточка моя!

Жанна влетіла у рідні обійми і завмерла. Її охопило відчуття повної захищеності, а з очей від полегшення покотилися сльози. 

— Ну все, все, я вже тут, - примовляв дідусь. 

— У нас… у нас… - схлипувала Жанна, піднявши до нього заплакане обличчя.

— Та знаю я, Надя розказала. Це вона мене телеграмою викликала. 

Тьотя Надя працювала телеграфісткою. Через неї Іванюти не раз надсилали телеграми дідусеві та бабусі, вітаючи їх з днем народження та різними святами. Для цього навіть на пошту ходити не треба було, Надя ніколи не відмовляла в  допомозі сусідам. Їй просто віддавали записку і гроші, все решта вона робила сама. 

Василь Гнатович суворо глянув на покараного сина: 

— Вставай, дурню, іди переодягайся поки не застудився!

Той зачерпнув повні долоні снігу, ще раз розтер ним лице і повільно піднявся на ноги:

— Здається трохи протверезів… - пробурмотів він, ховаючи очі, - дякую, тату, - і почалапав до ганку. 

— Підем і ми, - закликав дідусь Жанну. - Морозець тут у вас знатний!

***

З приїздом дідуся життя Жанни зробило різкий поворот в кращу сторону.

Звелівши синові лягати спати і не прокидатися поки не протверезіє остаточно, Василь Гнатович поскладав в авоську всі пляшки, що знайшов у кімнаті, і попросив Жанну показати дорогу до тутешнього магазину. Жанна прихопила бідончик для молока і поспішила за дідусем. 

У дворі вони зустріли Вільку, що повертався зі школи.

— Жанка, чуєш, вчителька сказала, що тебе скоро з жовтенят виженуть, і зі школи також! - поспішив поділитися він останніми новинами.

— Чого це раптом? - здивувався дідусь. 

— А вона вже другий тиждень до школи не ходить, - накляузничав Вілька, - і домашнє завдання не робить! 

Жанна стояла похнюпившись. Чекала прочухана. Бо дідусь у неї був суворий, нікому спуску не давав. Он як батька до порядку закликав, не те що партком!  Та Василь Гнатович нічого не сказав, тільки зітхнув і поквапив внучку:

— Пішли, Жанусько, до смеркання треба повернутися.

По дорозі до ринку Жанна розповіла дідусеві про мамину записку і про те, що дітлахи її задражнили, зізналася, що замість школи ходить на ринок, дивитися на балерину. Дідусь мовчки слухав. 

ШшВ дощатому павільйоні  під назвою “Гастроном” Василь Гнатович здав порожні пляшки. Дуже здивував продавчиню тим, що горілки на обмін брати не став, а попросив кілька пляшок боржому. Узяв рису і манки, лікарської ковбаси, оселедця та хліба. На консерви грошей не пошкодував, ще й вибрав найсмачніші -  краби, сайру, шпроти, кілька банок тушкованого м’яса і те, що Жанна любила найбільше - болгарські помідори у власному соку і угорську малину. Тим часом підійшла черга в молочному відділі і Жанні там націдили в бідончик молока. Дідусь підійшов, розплатився, ще й масла вершкового узяв. Додому Жанна йшла в передчутті святкового обіду. Живіт у неї вже зовсім скрутило від голоду - вона відучора нічого  не їла.

Втім, будь-які думки про їжу випарувались у неї з голови тільки-но дідусь звернув до новорічних яток. Цукерки з мандаринами його не зацікавили, а от біля прикрас він зупинився:

— Це вона? - запитав він, вказуючи на балерину.

У Жанни аж подих перехопило. Вона навіть відповісти не змогла, лише енергійно затрясла головою.

— Забираємо цю красу, - повідомив він продавчині. 

— Це мій дідусь з України приїхав, - поважно пояснила дівчинка.  

Так вони і повернулися додому - дідусь з величезною авоською, а Жанна з бідончиком і своєю безцінною балериною, яку несла всю дорогу, притискаючи до серця.