Оновлення 4

Мама? Мама приїхала? Жанна щодуху мчала додому, так, що аж підручники гупали в  шкільному ранці. На накатаній в лід доріжці послизнулася і впала. Піднялася, обтрусилася і наче прокинулася: Бабай сказав “гості”. А хіба мама гість?
Далі дівчинка йшла швидко, але вже не бігла. 
Відтоді як батько закінчив інститут вони жили тут, на цілині, а гості до них жодного разу не приїжджали. Це Жанна щоліта гостювала у дідуся та бабусі. 
Дорога до України була не близькою - чотири доби на поїзді. До Києва її відвозила мати, а там передавала дідусеві. Гуляти по місту вона з ними ніколи не ходила, завжди поспішала по своїх справах. А Жанна з дідусем купували білети на вечірній поїзд (до Вінниці треба було їхати ще три години), а потім  відвідували  зоопарк, або йшли туди, де цікаво - на Виставку досягнень народного господарства, в історичний музей або в планетарій. Цей день дарував Жанні стільки вражень, скільки не траплялося за весь рік.
У Вінниці Жанні подобалось.  Тут було зручніше ніж вдома. Не треба було тулитися в одній кімнаті, у Жанни, замість розкладачки, було справжнє ліжко з  крохмальними занавісками на бильцях, на кухні горів газ, а не вугілля, і бабуся часто пекла щось смачненьке, ще й дідусь щотижня давав гроші на кіно та морозиво. А у дворі на неї з нетерпінням чекали друзі. Жанна ж була цілинницею - в  очах радянських школярів майже героїнею. Дідусь не раз пропонував внучці залишитися жити у них, але Жанна сумувала за мамою і всяк раз рвалася додому.
Оминувши новостройку, дівчинка увійшла в двір бараку і на мить застигла від неочікуваного видовища. Ї ріднесенький дідусь, Василь Гнатович Іванюта, розпашілий, без пальта і шапки, стояв біля високого кучугура і тицяв батька, як шкодливого кота, лицем у сніг. Той, також без верхнього одягу, покірно стояв на колінах і не думав сперечатися, лише відфиркувався і мотав головою. 
— Дідусю! - Жанна кинулася навпростець через двір, не зважаючи на те, що ноги загрузають у нерозчищеному снігу, а черевики, куплені на виріст, вже мокрі.
Василь Гнатович відпустив сина і обернувся до онуки:
— Жануська, квіточка моя!
Жанна влетіла у рідні обійми і завмерла. Її охопило відчуття повної захищеності, а з очей від полегшення покотилися сльози. 
— Ну все, все, я вже тут, - примовляв дідусь. 
— У нас… у нас… - схлипувала Жанна, піднявши до нього заплакане обличчя.
— Та знаю я, Надя розказала. Це вона мене телеграмою викликала. 
Тьотя Надя працювала телеграфісткою. Через неї Іванюти не раз надсилали телеграми дідусеві та бабусі, вітаючи їх з днем народження та різними святами. Для цього навіть на пошту ходити не треба було, Надя ніколи не відмовляла в  допомозі сусідам. Їй просто віддавали записку і гроші, все решта вона робила сама. 
Василь Гнатович суворо глянув на покараного сина: 
— Вставай, дурню, іди переодягатися поки не застудився!
Той зачерпнув повні долоні снігу, ще раз розтер ним лице і повільно піднявся на ноги:
— Здається трохи протверезів… - пробурмотів він, ховаючи очі, - дякую, тату, - і почалапав до ганку. 
— Підем і ми, - закликав дідусь Жанну. - Морозець тут у вас знатний!
***
З приїздом дідуся життя Жанни зробило різкий поворот в кращу сторону. Звелівши синові лягати спати і не прокидатися поки не протверезіє остаточно, Василь Гнатович поскладав в авоську всі пляшки, що знайшов у кімнаті, і попросив Жанну показати дорогу до тутешнього магазину. Жанна прихопила бідончик для молока і поспішила за дідусем. 
У дворі вони зустріли Вільку, що повертався зі школи.
— Жанка, чуєш, вчителька сказала, що тебе скоро з жовтенят виженуть, і зі школи також! - поспішив поділитися він останніми новинами.
— Чого це раптом? - здивувався дідусь. 
— А вона вже другий тиждень до школи не ходить, - накляузничав Вілька, - і домашнє завдання не робить! 
Жанна стояла похнюпившись. Чекала прочухана. Бо дідусь у неї був суворий, нікому спуску не давав. Он як батька до порядку призвав, не те що партком!  Та Василь Гнатович нічого не сказав, тільки зітхнув і поквапив внучку:
— Пішли, Жанусько, до смеркання треба повернутися.
По дорозі до ринку Жанна розповіла дідусеві про мамину записку і про те, що дітлахи її задражнили, зізналася, що замість школи ходить на ринок, дивитися на балерину. Дідусь мовчки слухав. 
В дощатому павільйоні  під назвою “Гастроном” Василь Гнатович здав порожні пляшки. Дуже здивував продавчиню тим, що горілки на обмін брати не став, а попросив кілька пляшок боржому. Узяв рису і манки, лікарської ковбаси, оселедця та хліба. На консерви грошей не пошкодував, ще й вибрав найсмачніші -  краби, сайру, шпроти, кілька банок тушкованого м’яса і те, що Жанна любила найбільше - болгарські помідори у власному соку і угорську малину. Тим часом підійшла черга в молочному відділі і Жанні там націдили в бідончик молока. Дідусь підійшов, розплатився, ще й масла вершкового узяв. Додому Жанна йшла в передчутті святкового обіду. Живіт у неї вже зовсім скрутило від голоду - вона відучора нічого  не їла. Втім, будь-які думки про їжу випарувались у неї з голови тільки-но дідусь звернув до новорічних яток. Цукерки з мандаринами його не зацікавили, а от біля прикрас він зупинився:
— Це вона? - запитав він, вказуючи на балерину.
У Жанни аж подих перехопило. Вона навіть відповісти не змогла, лише енергійно затрясла головою.
— Забираємо цю красу, - повідомив він продавчині. 
— Це мій дідусь з України приїхав, - поважно пояснила дівчинка.  
Так вони і повернулися додому - дідусь з величезною авоською, а Жанна з бідончиком і своєю безцінною балериною, яку несла всю дорогу, притискаючи до серця. 
***