Оновлення 3

Відразу після школи Жанна побігла на базар. Підійшла до ятки, окинула оком полиці і завмерла від страшного розчарування - зайця на місці не було. Поряд з балериною висіла звичайнісінька сніжинка.
— Купили сьогодні твою іграшку, - сказала закутана у сто одежин  продавчиня. Вона була в курсі усіх планів дівчинки. - Дружина директора зранку забрала. 
Додому Жанна поверталася ледь не плачучи, їй здавалося, що більшого горя в житті не буває. Вона помилялася. 
За той час, що вона була в школі, в їхній сім'ї сталося щось страшне і непередбачуване. Батько, незважаючи на робочий день,  сидів за столом, пив горілку і заливався сльозами:
— Жанно, донечко, мама пішла від нас. Кинула, забрала свої речі і поїхала геть! Тільки записку залишила. 
Жанна побачила на столі клаптик паперу з  розмазаними буквами, залитими чи то сльозами, чи може горілкою. Прочитати нічого не змогла - “дорослий” почерк матері був для неї не дуже зрозумілим, але, вирішила, що пізніше розбереться і заховала папірець у щоденник. Потім підійшла до гардеробу і відкрила дверцята. Жодної материнської сукні на місці не було, і цегейкова шуба, про яку вона завжди говорила, що залишить Жанні у спадок, теж зникла. 
— Чому? Чому вона пішла? - п’яно питав батько - Жили ж так добре! Зарплату віддавав їй усю, до копійки! Все, що хотіла могла собі купити! 
Жанна відповісти на те нічого не могла, але всілася на свою розкладачку і задумалась: а чи не вона винна в тому, що мама покинула їх? Одразу пригадалося, як мама сварила її за трійку по письму, докоряла, що Жанна пише, як курка лапою, ще й читати не любить. 
— Таточку, пробач, я віднині буду добре вчитися, мама взнає і повернеться, - спробувала вона втішити батька, але той тільки рукою махнув і відтоді більше ніби не помічав її. 
В школу наступного дня Жанна спізнилася. Батько сам не пішов на роботу, відповідно і Жанну зранку не розбудив. До класу вона увійшла серед уроку і нерішуче зупинилася біля дверей:
— Можна увійти?
Вчителька суворо глянула на неї.
— Проходь, Іванюта, сідай. Щоденник поклади на стіл. Ще раз запізнишся, підеш до директора. 
Жанна, похнюпившись, передала вчительці щоденник. І зрозуміло, перше, що та побачила, відкривши його, була мамина записка. Прочитання “дорослого” почерку жодних труднощів для вчительки не склало. Вона навіть зауваження записати забула, а тільки-но пролунав дзвоник, побігла в учительську, ділитися новинами. До вечора весь радгосп знав, що Нонка Іванюта втекла від чоловіка і не будь з ким, а з новим головним інженером. З того дня і причепилося до Жанни те “брошенка”. 
Дні минали за днями, пройшло вже більше тижня, як мама поїхала,  а батько так і не отямився. Щоранку виходив з дому, але йшов не на роботу, а в магазин за горілкою, купував чакушку, повертався і починав пити. Про харчі не дбав. По воду також не ходив, а сама Жанна більше ніж піввідра від колонки дотягнути не могла. Ні про себе, ні про дочку не думав. І грошей Жанні не давав.  Добре, що тьотя Надя показала як варити  макарони та кілька разів допомогла принести води. Тим вони з батьком і перебувалися. Однак, припасів, залишених матір’ю, вистачило ненадовго. Довелося Жанні запустити руку у власні накопичення. 
Гроші, що призначалися на покупку зайця, витратилися швидко Вчора дівчинка віддала за хліб останні копійки. Ще й вугілля закінчилося, пічку топити стало нічим, а де лежать ключі від сараю, Жанна не знала. А татко до тями все не приходив. Навпаки, сьогодні  зранку почав кричати на неї, що в кімнаті бардак, води подати нікому і він грошей знайти не може: 
— Ти заховала, Жанка? Кажи де поділа! - лютував він.
Отже цього грудневого ранку дівчинка знову стояла перед новорічною яткою і дивилася на свою недосяжну мрію - ватяну балерину. Довго стояла, аж пальці на ногах змерзли, а живіт скрутило від голоду. Додому йти не наважувалась. Боялася, що батько знов звинуватить її у зникненні грошей.

— А чого це ти не в школі? - пролунало раптом у неї над головою.
Жанна обернулася і побачила дядька Степана, ще одного мешканця їхнього бараку. 
Цього сусіда боялися всі, навіть Мішка з Вількою, бо був він бородатий, зимою і літом ходив у валянках, завжди носив на плечі мішок, а ще, казали,  мав дубельтівку заряджену сіллю. Працював дядько Степан комірником у радгоспі.  Але хлопці подейкували, що ніякий він не комірник, і навіть зовсім не Степан, а справжнісінький Бабай. Нічого дивного, що вся малеча старалася оминати дядька Степана десятою дорогою. 
— Біжи додому швиденько, - сказав сусід. - Ти певно не знаєш, що до вас гості приїхали!
***