Оновлення 2

— Брошенка! Брошенка! - кричали хлопці, закидаючи Жанну снігом. 
Жанна вийшла на вулицю, бо вдома залишатися було неможливо, там батько який вже  день, відтоді як мати пішла від них, наливався горілкою, проклинаючи свою гірку долю. Але і у дворі виявилось нестерпно - сусідські пацани почали дражнитися тільки-но побачили її.
— Ану брись! - на поріг бараку вийшла сусідка, тьотя Надя, єдина людина котрій було хоч якесь діло до Жанни. 
Побачивши дорослу жінку, хлопці чкурнули за сарай, але злякалися не дуже, бо Мішка Кляйн визирнув з-за рогу і показав Жанні язика, а Вілька, брат його, знов крикнув:
— Жанка брошенка! Бе-бе-бе!
— Фріци! - Жанна кинула їм у відповідь найстрашнішу образу, яку знала, і попрямувала в барак. Гуляти остаточно перехотілося.  Якщо тьотя  Надя пустить, посидить у неї, а ні - то в коридорі на старій скрині зачекає поки батько засне. 
Надя до себе пустила, ще й супу налила. Так і просиділа Жанна в її кімнаті до вечора, все чекала що тато схаменеться і почне її шукати. Та він не шукав - так і влігся спати, не згадавши про дочку. І на роботу на ранок знову не пішов, хоча вчора приходили до нього з парткому і погрожували доганою.  
Жанна до школи теж не пішла, бо там вже всі знали, що трапилося в Іванют, отже на розуміння розраховувати не доводилось. Вчительки переказували одна одній, що Нонка Іванюта втекла з головним інженером, гадали на який курорт вони подалися, і  всі, як одна, сходилися на думці, що Нонка не дурна і до чоловіка не повернеться. Бо навіщо їй молодий спеціаліст, коли є цілий головний інженер?  А дітлахи вигадали образливу дражнилку і проходу Жанні не давали, як ото Мішка з Вількою. 
Замість школи Жанна завернула на базар. Там в будь-який час було цікаво, а зараз, перед Новим роком, стократ цікавіше. Крім звичайних торгових рядів на базарній площі знаходилися два дощаті павільйони, в яких, в очікуванні побудови універмагу та гастроному, продавали все необхідне, а віднедавна встановили ще й дві пересувні торгові точки, які місцеве населення відразу охрестило ятками. Ці будки були надзвичайно гарними - пофарбованими не в темно коричневий колір, як павільйони, а в яскраво блакитний, з намальованими сніжинками, ялинками і сніговиками, а всередині виглядали взагалі казково - виблискували гірляндами з маленьких електричних лампочок. Продавали в них ялинкові прикраси, солодощі та мандарини. 
Ялинки в Казахстані ростуть не повсюди, але в радгосп цього року привезли декілька. Про цілинників керівництво дбало, люди казали, що за тими ялинками директор ганяв вантажівку аж у сусідній район.  Одну поставили у клубі, одну у школі, директор з парторгом взяли собі додому по одній, решта ж зелених красунь, в очікуванні майбутніх господарів, стояли, притулившись до стінки одного з павільйонів. От тільки бажаючих витрачатися на домашню ялинку  не знаходилось - і сама вона не дешевою була, аж тридцять п’ять карбованців коштувала, і прикраси до неї купувати було потрібно. Та і яток місцеве населення належним чином не оцінило. Цукерки ще більш-менш купували, а от мерзлі мандарини та іграшки попитом не користувалися. 
Колектив радгоспу був багатонаціональним. Крім казахів тут працювали німці і поляки, було також багато українців.
Українці домашнього святкування, як правило, не  влаштовували.  Багато хто з них вважав, що приїхав на цілину тимчасово і не бажав обтяжувати себе зайвими речами. Вони щиро не розуміли навіщо їм ті прикраси, адже можна взяти відпустку і  з’їздити додому або ж відсвяткувати Новий рік у клубі. Вислані в Казахстан в різні часи німці та поляки  добре пам’ятали як  переслідувалися різдвяні традиції і випробовувати зайвий раз долю не поспішали. А споконвічне місцеве населення, жило за своїми правилами. 
Отже черги біля новорічних яток не спостерігалося. Лише діти прибігали щодня подивитися на небачену красу.  Жанна теж була тут постійною відвідувачкою.   З усіх іграшок їй найбільше подобались ватяний заєць з барабаном і балерина в  рожевій пачці. Про балерину вона навіть не мріяла, ця прикраса була найдорожчою з усіх і коштувала  аж шістдесят один  карбованець, п’ятдесят  копійок. Назбирати подібні гроші до Нового року дівчинці ніколи б не вдалося, а от на зайця вона складала. Він коштував лише тридцять сім п’ятдесят.

Кожен день батько видавав Жанні карбованець на обід,  а витрачала вона з тієї суми лише двадцять п’ять копійок. Купувала в шкільному буфеті чай з цукром, брала з загального кошика скибку  хліба.  Мастила її гірчицею (гірчиця і хліб завжди вільно стояли на столі),  присипала сіллю. От вам і обід. Зате накопичення зростали. 
І ось, одного дня, необхідна сума була зібрана. 

***