Оновлення 1

Яскравий зимовий день тихо згасав. Останні промені сонця ще сягали кімнати, освітлювали ялинку, що стояла на столі, та валізу, що лежала поруч із нею,  але темрява вже брала своє. Вона зачаїлася у кутках,  в передпокої, на кухні. Мине кілька хвилин, і доведеться вмикати електрику, але поки ще можна насолодитися повноцінним природним освітленням.
Літня жінка перебирала речі, що зберігалися у валізі. Сонце торкало  металеві кутики старого чемодана, обшитого потертим дермантином,  грало барвами на безцінних скарбах, що  діставалися з антресолей лише напередодні Нового року. Недосвідчена людина сказала б, що  під обшарпаною кришкою зберігаються такі ж старі ялинкові прикраси, насправді валіза приховувала спогади. 

Так сталося, що ця валіза пройшла зі своєю господинею через усе життя, супроводжувала у переїздах і поступово наповнювалася іграшками, у кожної з котрих була своя історія. Як, втім, і у їхньої хазяйки. 
Багато чого довелося пережити Жанні Миколаївні за свої сімдесят п’ять років.  Не раз втрачала вона нажите, а ялинкові скарби, як зачаровані, завжди поверталися до неї. 
Жанна Миколаївна взяла в руки велику прозору кульку рожевого скла з намальованими сніжинками. Колись кульок було дві - рожева і блакитна. Їх перша з чоловіком спільна покупка. Наприкінці шістдесятих подібні прикраси здавалися дивом. Коштували дорого, як для студентів, але вони все ж таки зважилися на цю трату. Жанна попросила, і Володько не заперечував, хоча в повсякденні був дуже економним - надто вже хотів порадувати молоду дружину.   Але не ця кулька була початком колекції. Не з неї починалися спогади. 
Де ж вона? Жінка нишпорила у валізі в пошуках свого найціннішого скарбу.  Не може бути, щоб загубилася! Ах, ось, нарешті. Знайшла! Жанна Миколаївна витягла з купи іграшок невеликий згорточок пожовклого від часу цигаркового паперу, розгорнула, і на світ з’явилася стара ватяна іграшка, балерина з фарфоровою голівкою. Колись вона була біло-рожевою і сяяла слюдяними блискітками. Тепер  набула щиро вінтажного вигляду - потемніла і втратила більшу частину свого блиску. Білосніжна колись вата пожовкла, рожевий колір вицвів, ще й підпалина утворилася на спідничці від контакту з лампочкою - старі ялинкові гірлянди були доволі пожежонебезпечними. Але попри всі недоліки балерина залишалася улюбленою прикрасою Жанни, королевою її новорічних свят.  Всяк раз, перед тим, як повісити прикрасу на гілочку, жінка ретельно очищала її від пилу, обмахуючи сухим пензликом, і пригадувала своє життя.

Щорічне диво відбулося і цього разу. Тільки-но балерина опинилася в руках у хазяйки, спогади перенесли Жанну Миколаївну у далекий тисяча дев’ятсот п’ятдесят дев’ятий рік, коли їй було лише дев’ять.  
***