Глава 28. Гесіда.

Глава 28. Гесіда.

Єнос радісно біг по коридору у передчутті повного контролю над ситуацією. Він вже бачив себе повноправним володарем всіх земель і всіх сил. Добіг до кімнати, зачинився і притис до грудей медальйон.

─  Ну, які сили в мене з’явилися? Може, вогонь?

Він знайшов купу газет, поклав одну з них на  металевий стіл. І зробив випад руками, намагаючись створити полум’я. Але нічого не вийшло.

«Може воно не так працює?» ─  подумав Єнос. «От я бовдур. Треба ж, мабуть, на себе медальйони надягти».

Надівши суцільний медальйон, він знову спробував створити вогонь. Але так теж не працювало.

«Що я роблю не так? А може, мене обдурили? Якось Мезіда швидко погодилася мені медальйон віддати. Вона ж, мабуть, знала, що ми маємо удвох його активувати. Але навіщо вона мені його віддала?» ─  губився у здогадках Єнос.

І тут його осяйнула думка: «Вона спеціально це зробила! Вона мене обвела навколо пальця», ─  і він сів від подиву і розчарування.

«Але чому вона почала про моє особисте життя питати? З чого вона так вирішила? Може… Гесіда їй щось наговорила? Я тільки з нею міг спілкуватися. Невже вона на мене Мезіді наговорила щось? Ну, Гесідо! Я вже знаю, що я тобі зроблю. Я тут якраз одне закляття нещодавно знайшов. Приворотне зілля. Ти мене покохаєш. І побачимо ще, хто буде сміятися останнім».

Єнос почав шукати потрібну книгу.

─  Ось, знайшов. Це воно.

Великий казанок вже стояв на вогні. Єнос кинув туди різних трав, потрібних для зілля. І почав казати магічні слова:

«Я чаклую, Я чаклую.

Твоє серце зачарую.

Покохаєш ти мене

Навіть день не промайне».

***

Гесіда була першою дитиною і єдиною донькою у своїх батьків.  Вона росла у любові. Батько з теплотою і піклуванням ставився як до дружини, так і до доньки. Вона бачила у сім’ї любов і мир. І хотіла собі такого ж люблячого чоловіка, яким був її батько для матері.

Згодом у неї з’явився брат. І вона побачила, що він не такий, як батько. Але списувала це спочатку на те, що він ще дитина. Хоча її дратувало багато речей у його поведінці. Він не був таким люб’язним, як батько. Вони росли. І вона побачила, що хлопці навкруги якісь дивні. Ні в кому вона не бачила відображення свого батька. Всі хотіли бути із нею, бо вона була вродлива і із заможної родини. Це її дратувало. Вона відчувала себе, як річ. Цінна річ.

Її батько ─  Магарт ─ був впливовою людиною. І часто до них на вечерю заходили різні люди. Тому вона звикла постійно бачити незнайомців удома. А потім навіть перестала звертати на них увагу. Їй подобалося писати. Вона знайшла собі заняття до душі. Писала у місцевій газеті.

Та ось одного дня до них завітав сам бог Єнос.

«Ще один», ─  подумала Гесіда, яку вже втомлювала постійна присутність вдома незнайомців.

─  Яка у вас чудова і вродлива дочка, ─  звернув на неї увагу Єнос і поцілував їй руку.

Для Гесіди це було цілковитою несподіванкою. Він дивився на неї і усміхався. Крім розмов з батьком у справах, він час від часу звертав увагу на неї.

─  Гесідо, може, вам покласти якогось салатику?

Гесіда червоніла від такої уваги.

─  А давайте я вам допоможу помити посуд, ─  запропонував Єнос наприкінці вечора. ─  Ви для мене вже як родина стали. Гесідо, допоможеш мені прибрати?

─  Єносе, ви ж гість у нашому домі, ─  сказав Магарт.

─  Мені не складно. Та й що я там бачу у палаці. Від того, що я помию пару тарілок, я не втрачу корону, ─  сказав він усміхаючись.

Єнос став часто відвідувати будинок Магарта.

Інколи він бачив Гесіду, як вона гуляла садом. І міг зупинитися, вийти зі своєї карети. Так він зробив і цього разу.

─  Вітаю, Гесідо! День такий чудовий! Прямо як ти.

─  Дякую, Єносе, ви такий люб’язний.

─  Тобі подобаються ці співи пташок?

─  Так. Я їх обожнюю.

─  А я обожнюю тебе.

─  Єносе! А ви говорили з Мезідою? Ви впевнені, що маєте мені таке казати? Вона схвалила це?

─  Мезіда? ─  і тут посмішка впала з його обличчя. ─  А про що я маю розмовляти з Мезідою?  Що вона має схвалити?

─  Ваші залицяння.

Єнос став похмурий. Він відчув образу.

─  Невже я мала дитина і маю питати в неї такі речі? Якщо не хочеш зі мною спілкуватися, то так і скажи.

Єнос сів у карету, і більше вона його не бачила.

 Минуло п’ятдесят років.

Часи змінилися. Вона не розуміла, чому добрий і ввічливий Єнос став капостити людям. І одного дня Мезіда запросила її до себе у палац.

─  Вітаю, моя люба Гесідо. Хотіла із тобою ближче познайомитися.

─  Вітаю, шановна богине Мезідо. Це для мене несподіванка.