Глава 26. Несподівана зустріч.

Глава 26. Несподівана зустріч.

Вечір вже спустився на місто. Але вогні, що горіли на будинках чудово освітлювали вулицю. Алекс повернув за ріг і побачив потрібну адресу. Це був невеличкий будиночок. Сіруватого кольору. Він постукав.

─  Хто там? ─  запитала жінка.

─  Я від Велисіма. Він мене направив до вас. В мене і лист від нього є.

Двері відчинилися. На порозі стояла струнка молода дівчина. Але вдягнена дуже просто. Сукня у дрібний коричневий візерунок. Волосся було зачесане назад.

─  Чоловіка зараз не має вдома.

─  Велисім казав, що він вже має бути вдома у такий час.

─  Він то має бути. Але він з друзями сидить після роботи у кав’ярні. Справи сім’ї його не хвилюють, ─  сказала жінка з гіркотою у словах.

─  А можна я його зачекаю?

─  Можете почекати на дворі. Він скоро має прийти. А, он він іде, здається.

Молодий чоловік підійшов до будинку. Він був одягнений у вбрання, що носили військові при палаці.

─  Що тут відбувається? ─  запитав він роздратованим тоном.

─  Та ось. Чоловік прийшов від Велисіма. Каже у нього лист від нього, ─  відповіла жінка.

─  Ти хто такий? Який ще лист? ─  запитав він у Алекса.

─  Я Алекс. Велисім казав, що ви мені можете допомогти знайти Єноса.

─  Навіщо він тобі?

─  Вибачте, але це особиста справа, яку я не можу розголошувати.

Чоловік глянув на Алекса зверхньо. Роздивився з голови до ніг. Так, що Алекс відчув себе якось ніяково від того погляду.

─  Давай лист. Заходь у хату.

Алекс вмостився на стілець біля стіни. А господар дому сів за стіл, відкрив листа і почав читати.

─  Велесім хоче, щоб я тебе проводив до Єноса. І щоб дав тобі сьогодні заночувати у себе. Думаю, це можна. Якщо це на одну ніч.

─  Так на одну ніч.

─  Добре. Зранку підемо разом до палацу. Я тебе проведу. А там вже сам.

І тут він грюкнув по столу кулаком.

─  Жінко, чому ще не має вечері?

─  Зараз буде, ─  почулося у відповідь.

«Оце сильний чоловік!, ─  подумав Алекс, ─  І жінка його слухається. Це мабуть ті відносини, про які я мріяв». Не встиг він це подумати, як в нього засвітився камінець- артефакт з написом «жінка». Він взяв його.

Його свідомість перенеслася у її тіло. Він побачив пусту кухню. І почув її думки: «Яка ж ти свинота. Вечерю чекаєш. А ти хоч приніс з чого її готувати. Сидиш там з друзями у кав’ярні, наївся. А дома нічого не має. Я все що заробляю на тебе витрачаю. Бо ти багато їси. А я мушу голодувати. Перед гостем свою «силу» показуєш? Що я тобі маю подавати? Може щура тобі зварити? Ще й кулаком по столу б’єш. Не навиджу коли ти так робиш. Ще й при гостеві мене принижуєш. Наче я якась служниця. Піду я від тебе, мабуть. Вже не витримую. Якби не гість, я б вже все тобі сказала».

Алекс повернувся у своє тіло. «Це ж треба. Я думав, що в них все добре. Він таким сильним і мужнім виглядає». Тільки він це подумав, як у нього засвітився камінець – артефакт «чоловік». Алекс його торкнувся і перенісся у свідомість чоловіка.

«Сподіваюся дружина не виставить мене справжнім бовдуром. І може щось вигадає. Я себе і так погано почуваю. Платню затримують. Грошей вже не має. Їжа ще два дні як закінчилася. Добре, що мене хоч друзі пригощають, які не в палаці працюють. Відчуваю себе таким слабким і маленьким».

Алекс повернувся у свою свідомість. «Оце так. Я думав він сильний. А він у середині слабкий. І чекає, що дружина його врятує. Щось мені здається, що назріває буря».

Дружина винесла підніс, накритий великою, куполоподібною кришкою.

─ «Що зараз буде? ─  подумав Алекс, ─  в них же не має їжі. Там щур? Чи вона зараз дасть йому по пиці тією важкою кришкою? Щось мені не хочеться у цьому брати участь». Серце його стало калатати як навіжене у передчутті того, що назріває. Машинально Алекс разом із стільцем притиснувся ближче до стінки.

─  Ну, ось. Нарешті, ─  сказав господар дому і подивився на дружину.

«Сподіваюся там не має нічого поганого під тією кришкою», ─  подумав він і підняв кришку.

Блюдо було порожнє.

─  Що це таке? ─  заволав господар.

─  Як що? ─  відповіла дружина, ─  це страва із того, що ти, як дбайливий чоловік, приніс до дому. Хіба не смачно виглядає?».

Чоловік почервонів. А дружина почала потроху посміхатися тією хитрою і хижою посмішкою, якою посміхаються маніяки у передчуття страху жертви.

Чоловік зблід і дивився на неї мовчки. Жінка посміхалася тою страшною посмішкою. А Алекс зайорзав на стільці. «Ой, що зараз буде? Хоч би мене не заціпило за компанію»,  ─  подумав він.

Чоловік схопив кришку і вдарив її об землю. Вона тяжко впала, трохи прокрутилася і дзенькнула.

«Це не добре, ─  подумав Алекс ─  це мені мене нагадало. Я теж так робив. Якось воно зі сторони не добре виглядає.»