Глава 25. Алекс на території Єноса.

Глава 25. Алекс на території Єноса.

Алекс прокинувся зранку, вийшов на двір із будиночка і обомлів. По периметру захисної території була крига. Вони були посеред неї.

─ Геберт, прокидайтеся! В нас тут біда! Ми в пасці!

Геберт протер очі і вийшов назовні.

─  Так, халепа. Що ж це коїться? Ми тут застрягли. Я й телепортуватися звідси не можу.

─  Все, ми помремо! ─  запанікував Алекс.

─  Та годі тобі! Зберігай спокій. Щось вигадаємо.

─  Що вигадаємо?

─  Поки не знаю. Запаси їжі там є наче.

─  А як ми їх готувати будемо? Там крупи, вода. Декілька консервів. Я вже вчора роздивився. А вогню нема. Дров не назбираєш, ─  почав швидко і схвильовано говорити Алекс.

─  Заспокойся, ─  говорив Геберт спокійним тоном, намагаючись загасити паніку. А сам думав: «Хоч би і мене хтось заспокоїв».

─  Алекс, я вчора приберіг трохи дров і заніс їх у будиночок. Тож розпалити багаття у нас буде можливість. Щось приготуємо. А потім може і якесь рішення із ситуації знайдеться.

─  Приготуємо? Так це ж на один раз! А потім що? Треба берегти дрова.

Краще доїмо пиріжки.

─  Які пиріжки?

─  Які мені Марта дала. В мене ще залишилося.

─  Це ти досі їх із собою носиш котрий день? І мовчав за них, коли я тобі куріпок давав?

─  А що тут такого? Ви ж не питали про них.

Геберт закотив очі, зробив вдих і видих і спокійно глянув на Алекса.

─  Добре, давай свої пиріжки!

Алекс поділився з Гебертом своїми запасами і вони мовчки їли.

Геберт сидів і думав: «Мезідо, допоможи нам, будь ласка. Ми у пасці. Тільки ти нам можеш допомогти».

«Геберт, що сталося? Де ви?» ─  почув він телепатичну відповідь від Мезіди.

«Ми у будиночку в захисній зоні. Навколо нас крига. А ми вже майже дійшли до території Єноса. Врятуй нас».

Мезіда з’явилася через декілька хвилин. Вона стала на крижану стіну і подивилася униз до бранців.

─  Я тут. Це Єнос хотів затопити всіх. А я воду перетворила у кригу. Тепер не знаю, як це все прибрати.

─  А може це все розбити на шматки і у водойму повернути? Ви ж усе можете? ─  відгукнувся Алекс.

─  А що, він діло каже. Це, як варіант, ─  підтримав Геберт.

─  Можна спробувати, ─  погодилася Мезіда.

Вона підняла руки і спрямувала потік магії на кригу. Широка енергетична хвиля з під її рук вдарила і розколола твердий простір на маленькі часточки. Потім вона підняла все те угору і спрямувала у найближче водоймище.

Алекс дивився на все те зачаровано, розкривши рота. А Геберт розплився в посмішці, спостерігаючи за коханою.

─  Все, мої любі, бранці. Ви вільні. ─  констатувала Мезіда. ─  Можете продовжувати свій шлях.

Мезіда помахала і зникла. Геберт навіть не встиг подякувати за допомогу. Але він зробив це потім телепатично.

Геберт з Алексом продовжили свою дорогу.

─  Слухай, Алекс. В мене до тебе буде особисте прохання. У землях Єноса  живе мій друг. Він також чарівник. Його звуть Велисім. Я його багато років не бачив. І написав йому листа. Ти міг би йому його занести і передати?

─  Добре. Давайте.

Геберт вийняв із своєї дорожньої сумки завчасно приготований лист і віддав його Алексу. На листі була печатка. Яка була зроблена способом, коли розплавлений віск капають на лист і роблять відтиск перстнем на руці.

─  Красивий лист, ─  зауважив Алекс.

─  Сподіваюся ти не станеш його читати?

─  Ні. Навіщо? Це ж ваш друг. Можете мені довіряти.

─  Я б хотів, Алекс, тобі довіряти. Але згадую, як ти за спиною Лії, яка тебе кохала і спочатку довіряла, переписувався з іншими і шукав їй заміну.

Алекс зітхнув.

─  Я й не знав. Що вона про це взнала, ─  зауважив він з жалкуванням у голосі.

─  Це значить, що вищим силам і Богам, які знали про твої помисли і дії захотілося, щоб вона дізналася. До того ж вона спеціально не нишпорила по твоїх контактах. Вона знайшла випадково.

─  Я вас не зраджу, ─  сказав Алекс опустивши голову.

─  Я хочу у це вірити. І дам тобі шанс. Та мені цікаво, чи знайшов ти іншу дівчину для подорожі? Та дівчина, якій ти писав, погодилася?

─  Ні. Хоча я багатьом писав одразу.

─  Отже тобі на дівчат було байдуже. Ти не шукав дівчину для серця. Ти шукав компаньйона, щоб було веселіше?

─  Так. Я не хотів бути на самоті.

─  А чому ж ти чоловіка не шукав у компаньйони?

Алекс мовчав.

─  Стій. Я, здається, зрозумів, ─  вигукнув Геберт, ─  ти хотів подорожувати з дівчатами, щоб вони тобі готували і ще, мабуть, розраховував на якусь ніжність з їх боку. Але так, щоб і не одружуватися і щоб вони самі все оплачували. Я правий?