Глава 19. План Геберта.

Глава 19. План Геберта.

Геберт телепортувався до палацу Мезіди. Він сів у своїй кімнаті і почав подумки звертатися до неї. «Мезідо. Я у палаці. Треба поговорити. Прийди, будь ласка», ─  промовив подумки він.

Через декілька хвилин Мезіда виникла посеред його кімнати.

─  Геберт, ти тут? ─  запитала вона з’явившись.

─  Так, тут. Сідай до мене. Є розмова. Алекс заснув в іншій кімнаті. Так що мені вдалося прийти до тебе не поміченим. Сподіваюся він не буде ходити до мене в ночі.

Мезіда підійшла до столу, за яким він сидів і сіла навпроти.

─  Як там у вас справи? ─  запитала занепокійливо Мезіда.

─  Та в нас все добре. Ти краще спочатку розкажи, що тут відбувалося минулої ночі? Бо я сьогодні зрозумів, що з містом щось сталося. Була  велика пожежа? Що трапилося? Це нещасний випадок чи щось інше?

─  Це нове створіння.

─  Нове створіння? Яке? Чому ти так зблідла? Мезідо, що відбувається насправді? ─  непокоївся Геберт.

─  Вчора вночі до мене прийшов Зевс і розбудив. Сказав, що люди всім Богам моляться, бо біда сталася. Я стала прислухатися. Так. Люди просили про допомогу. Казали  про запах гарі. Я телепортувалася на місце події. Те що я там побачила налякало мене.

─  Що ти побачила, Мезідо. Не томи.

─  Там крім Гоків, які били в двері і домівки мешканців була ще інша істота. Це був вогонь. Великий вогонь. Але мав кінцівки. Руки, ноги, голову. З його очей визирала мертва душа. Яка наче горіла в пеклі. Це створіння махало руками і розприскувало полум’я навкруги. Горіли вивіски крамниць. Деякі дерева. Пожежа перекинулася на будинки.

─  Який жах, ─  сказав Геберт мотаючи головою.

─  Так. Жах. І не кажи.

─  Як ти з цим впоралася?

─  Я блискавку направила на Гоків. А щоб загасити пожежу і знищите те вогняне створіння я викликала дощ.

─  Он чому зранку було так мокро. Вночі йшла така злива, що за містом, де немає дороги просто болота. Одна грязюка, що засмоктує. Нам навіть прийшлося відійти від наміченого плану.

─  Вибач, Геберт. Ви сильно постраждали від цього? Сподіваюся що місія не зупинилася зовсім?

─  Ні. Все в сили. Просто довелося трохи змінити маршрут.

─  Я мабуть перестаралася з дощем. Я просто злякалася, ─  сказала Мезіда і майже не розплакалася.

─  Мезідо, я тебе не взнаю. Це ж для тебе легко було. Чого ти злякалась? Я сумніваюся, що боялася того створіння, вміючи викликати дощ.

─  Геберте, справа не в цьому.

─  А в чому?

─  А ти подумай, ─  сказала Мезіда і пильно подивилася на Геберта.

─  Вибач, Мезідо. Я мабуть втомився сьогодні за день. Думки не лізуть в голову. Поясни.

─  Геберт. Підкажу. У Єноса Магія ночі. Магія води, землі. А це створіння вогняне. Розумієш?

─  І що це значить? Це може збіг і на нас хтось ще нападає?

─  Малоймовірно. Хоча не можна відкидати й такий варіант. Але справа в іншому.

─  Що ти маєш на увазі, Мезідо?

─  Єнос міг повернути своє сили.

Геберт завмер на декілька секунд.

─  Як це? Хіба це можливо?

─  Так. Я тобі відкрию один секрет. Але пообіцяй мені, що ти нікому не розкажеш.

─  Обіцяю. Та й кому я скажу? Я тільки з тобою можу наші плани обмірковувати, ─  сказав Геберт.

─  В Єноса не забрали сили повністю. Нас просто поміняли владою. Наділили новими силами. Але старі сили нікуди не ділися. Якщо він почне їх використовувати і розвивати, то він їх опанує. Розумієш?

─  Оце новина! Ти давно це знаєш? Звідки ти це знаєш? ─  засипав Геберт питаннями Мезіду.

─  Я це взнала на зборах Богів. Коли нас поміняли. Але Єнос не знає це, бо він ніколи не ходив на ті збори. Він вважав їх нудними. А потім, йому взагалі закрили доступ до них, поки він сили нормально не опанує.

─  Тож ти тепер боїшся, що він опанував силу вогню?

─  Я боюся того, що він опановані сили витрачає на те, щоб робити зле людям. І якщо вже він може з вогню щось робити, то треба чекати нової біди, ─   сказала Мезіда і закрила обличчя руками від розпачу.

─  Мезідо, не хвилюйся. Може це не він? Може він знайшов собі когось, хто йому це робить?

─  Геберт, я розумію, що ти намагаєшся мене заспокоїти. Але навіть, якщо все так, як ти говориш, то все одно це не добре. Отже, Єнос знайшов собі помічника. І його можливості збільшились.

─  До речі. Тобі не здається, що сьогодні занадто тихо?

Мезіда почала прислуховуватися.

─  Ти правий. Ніхто не кличе  на допомогу. Деякі люди моляться мені з вдячністю, що сьогодні тихо. Це дивно. Єнос сьогодні нікого не прислав?

─  Може він вирішив створити ще щось? ─  сказав Геберт.