Глава 18. Єнос і нові ідеї.

Глава 18. Єнос і нові ідеї.

Гарферіон стояв, заховавшись за деревом, і дивився зі сторони як створені істоти прямували на місто. Він бачив, як місто почало палати. І як з’явилася Мезіда. Він такого не очікував. Сама Богиня зійшла у всій своїй красі і величі на землю до простих смертних, щоб захистити їх. Він бачив яка вона красива. В розкішному вбранні. На той час як вона з’явилася можна було подумати, що сонце вийшло і настав день. Все стало видно. Її сукня була наче зіткана із сонячного проміння. Вона сама нагадувала сонце, яке спустилося на просто землю, вкриту цеглою. Гарферіон просто обомлів від того видовища. А ще він помітив медальйон на її шиї. Він ярко поблискував. І йому здалося, що він наче бачив щось схоже десь.

Коли пішов дощ і все закінчилося Гарферіон телепортувався до Єноса, щоб доповісти про події. Але так як він намовк під дощем, то спочатку пішов до своєї кімнати, щоб привести себе в порядок.

Замок Єноса вночі був майже без людний. Але охорона стояла  як біля входу у палац так і біля покоїв Бога ночі. Тож коли Гарферіон наблизився до кімнати Єноса його зупинили.

─  Господар відпочиває, ─  сказав один з охоронців.

─  Але я хотів йому доповісти…

─  Завтра буде день, ─  перервав охоронець Гарферіона. ─  З ранку приходьте.

Гарферіону нічого не залишалось як піти до своєї кімнати. До того ж він також втомився. І подумав: «Дійсно завтра зранку буде краще розповісти. А мені ще треба обдумати все те, що я сьогодні побачив».

Але сон не йшов до Гарферіона. Він все думав про Мезіду. В його голові не вкладалося як така вродлива жінка, яка захищає свій народ могла бути такою підступною як описував її Єнос. В нього не виникало бажання творити їй зло. Але він розумів, що він на службі в Єноса і має виконувати його вказівки. Тож він подумав, що треба щось придумати, щоб потягти час. Бо спочатку він хоче поспілкуватися з місцевими мешканцями. «Треба спочатку з’ясувати що й до чого», ─  подумав він. Тож до ранку його думки були зайняті.

Зранку в двері Гарферіона хтось постукав.

─  Хто там? ─  спитав він.

─  Це слуга Гомеш. Я увійду?

─  Заходь.

Гомеш намагався тихо відкрити двері, щоб не скрипіти і не завдавати зайвого шуму. Але двері вдарилися у щось важке, що заважало ввійти.

─  О! Це моя сумка! Зараз заберу, ─  сказав Гарферіон, піднявшись з ліжка.

Гомеш увійшов у кімнату.

─  Мені велено вам доповісти, що сніданок готовий. Ви будете снідати у столовій чи принести до вас у кімнату?

─  Принеси сюди. А то я навіть не знаю де тут столова. Я минулого разу у місті знаходив собі харчування.

─  Добре, ─  сказав Гомеш.

Але, поки він виходив із кімнати, Гарферіон подумав, що це буде можливість познайомитися з персоналом. І хоча він був самітником і не любив компанії, та все таки зупинив Гомеша.

─  Стій, Гомеш. Вибач, я передумав. Я тут новенький, не знаю багато чого. Краще покажи мені де тут столова. Хочу краще роздивитися місце де мені доведеться жити останнім часом. Тож треба краще і в замку орієнтуватися і познайомитися з людьми.

─  Так. Мудра ідея, ─  сказав Гомеш. ─  Ходімо зі мною. Я все покажу.

─  Дякую. Але ти міг би мене зачекати декілька хвилин? Я зараз вдягнуся, ─  сказав Гарфаріон показуючи на свою білу довгу сорочку в якій він був. І поглядом пояснюючи, що він не може в такому вигляди ходити по палацу.

─  Добре. Звісно я можу вас почекати. Вам допомогти вдягтися? ─  сказав услужливо Гомеш.

─  Ні, дякую. Я сам. Просто почекай мене за дверима.

Гомеш вийшов. А Гарфаріон по швидкому вдяг синю мантію на свою білу довгу сорочку і підпасався паском. Пасок був розшитий золотими нитками і дорогоцінним камінням. Смарагди із сапфірами створювали неймовірний чарівний образ чарівника коли вигравали на сонці. І хоча вночі цього не було видно, але їх вид і сяйво придавало дуже багатий і солідний вигляд їх господарю.

Гарфаріон надів свою трикутну синю шляпу, взяв через плече свою сумку і вийшов до Гомеша.

─   Я тут, ─  сказав Гарфаріон Гомешу.

─  А чому ви з собою взяли сумку? Ви ж можете залишити її в кімнаті, ─  турботливо сказав Гомеш.

─  Так. Можливо. Але я не знаю чи зачиняється кімната.

─  Не хвилюйтеся. Я вам дам ключ, ─  сказав Гомеш і потягнув руку у карман.

Гомеш покопирсався трохи і дістав ключа від кімнати.

─  Ось ваш ключ. Залишайте речі в кімнаті. І не хвилюйтесь. Їх ніхто не забере.

─  Оце добре. Це вже інша справа, ─  сказав Гарфаріон, закинув  сумку з речами на стілець поруч із ліжком і зачинив за собою двері щойно отриманим ключем. ─  Пішли. Я готовий.

Столова була досить велика. Але Гомеш пояснив наступне.

─  Це столова для персоналу. В Єноса своя столова, що являє із себе великий зал, який також може використовуватися для банкетів. Іноді Єнос може попросити накрити тут, в цій маленькій столовій. Це коли день і він хоче просто забігти перекусити і відпочити від своїх книжок. Але частіше він просить накривати йому у його покоях. Зараз Єнос ще не давав розпорядження стосовно того де буде його сніданок.