Глава 18. Єнос і нові ідеї.

Глава 18. Єнос і нові ідеї.

Гарферіон стояв, заховавшись за деревом, і дивився збоку як створені істоти прямували до міста. Він бачив, як місто почало палати. І як з’явилася Мезіда. Він такого не очікував. Сама Богиня зійшла у всій своїй красі і величі на землю до простих смертних, щоб захистити їх. Він бачив, яка вона красива. В розкішному вбранні. На той час, як вона з’явилася, можна було подумати, що сонце вийшло і настав день. Все стало видно. Її сукня була наче зіткана із сонячного проміння. Вона сама нагадувала сонце, яке спустилося на просту землю, вкриту цеглою. Гарферіон просто обомлів від того видовища. А ще він помітив медальйон на її шиї. Він яскраво поблискував. І йому здалося, що він наче бачив щось схоже десь.

Коли пішов дощ і все закінчилося, Гарферіон телепортувався до Єноса, щоб доповісти про події. Але оскільки він намок під дощем, то спочатку пішов до своєї кімнати, щоб привести себе до ладу.

Замок Єноса вночі був майже безлюдний. Але охорона стояла  як біля входу до палацу, так і біля покоїв Бога ночі. Тож коли Гарферіон наблизився до кімнати Єноса, його зупинили.

─  Господар відпочиває, ─  сказав один з охоронців.

─  Але я хотів йому доповісти…

─  Завтра буде день, ─  перервав охоронець Гарферіона. ─  Зранку приходьте.

Гарферіону нічого не залишалось, як піти до своєї кімнати. До того ж він також втомився. І подумав: «Дійсно, завтра зранку буде краще розповісти. А мені ще треба обдумати все те, що я сьогодні побачив».

Але сон не йшов до Гарферіона. Він все думав про Мезіду. В його голові не вкладалося, як така вродлива жінка, яка захищає свій народ, могла бути такою підступною, як описував її Єнос. В нього не виникало бажання чинити їй зло. Але він розумів: він ─ на службі в Єноса і має виконувати його вказівки. Тож він подумав, що треба щось вигадати, щоб потягнути час. Бо спочатку він хоче поспілкуватися з місцевими мешканцями. «Треба спочатку з’ясувати, що й до чого», ─  подумав він. Тож до ранку його думки були зайняті.

Зранку в двері Гарферіона хтось постукав.

─  Хто там? ─  спитав він.

─  Це слуга Гомеш. Я увійду?

─  Заходь.

Гомеш намагався тихо відчинити двері, щоб не скрипіти і не завдавати зайвого шуму. Але двері наштовхнулися на щось важке, що заважало ввійти.

─  О! Це моя сумка! Зараз заберу, ─  сказав Гарферіон, підвівшись з ліжка.

Гомеш увійшов у кімнату.

─  Мені велено вам доповісти, що сніданок готовий. Ви будете снідати у їдальні чи принести до вас у кімнату?

─  Принеси сюди. А то я навіть не знаю, де тут їдальня. Я минулого разу у місті знаходив собі харчування.

─  Добре, ─  сказав Гомеш.

Але, поки він виходив із кімнати, Гарферіон подумав, що це буде можливість познайомитися з персоналом. І хоча він був самітником і не любив компаній, та все таки зупинив Гомеша.

─  Стій, Гомеш. Вибач, я передумав. Я тут новенький, не знаю багато чого. Краще покажи, мені, де тут їдальня. Хочу краще роздивитися місце, де мені доведеться жити найближчим часом. Тож треба краще і в замку орієнтуватися, і познайомитися з людьми.

─  Так. Мудра ідея, ─  сказав Гомеш. ─  Ходімо зі мною. Я все покажу.

─  Дякую. Але ти міг би мене зачекати декілька хвилин? Я зараз вдягнуся, ─  сказав Гарферіон, показуючи на свою білу довгу сорочку, в якій він був. І поглядом пояснюючи, що він не може в такому вигляді ходити по палацу.

─  Добре. Звісно, я можу вас почекати. Вам допомогти вдягтися? ─  сказав послужливо Гомеш.

─  Ні, дякую. Я сам. Просто почекай мене за дверима.

Гомеш вийшов. А Гарферіон по-швидкому вдяг синю мантію на свою білу довгу сорочку і підперезався паском. Пасок був розшитий золотими нитками і дорогоцінним камінням. Смарагди із сапфірами створювали неймовірний дивовижний образ чарівника, коли вигравали на сонці. І хоча вночі цього не було видно, але їх краса і сяйво додавали дуже багатий і солідний вигляд їх господарю.

Гарферіон надів свій трикутний синій капелюх, взяв через плече свою сумку і вийшов до Гомеша.

─   Я тут, ─  сказав Гарферіон Гомешу.

─  А чому ви з собою взяли сумку? Ви ж можете залишити її в кімнаті, ─  турботливо сказав Гомеш.

─  Так. Можливо. Але я не знаю, чи зачиняється кімната.

─  Не хвилюйтеся. Я вам дам ключ, ─  сказав Гомеш і простягнув руку в кишеню.

Гомеш покопирсався трохи і дістав ключ від кімнати.

─  Ось ваш ключ. Залишайте речі в кімнаті. І не хвилюйтесь. Їх ніхто не забере.

─  Оце добре. Це вже інша справа, ─  сказав Гарферіон, закинув  сумку з речами на стілець поруч із ліжком і зачинив за собою двері щойно отриманим ключем. ─  Пішли. Я готовий.

Їдальня була досить велика. Але Гомеш пояснив наступне.

─  Це їдальня для персоналу. В Єноса своя їдальня, що являє собою великий зал, який також може використовуватися для бенкетів. Іноді Єнос може попросити накрити тут, в цій маленькій їдальні. Це коли день і він хоче просто забігти перекусити і відпочити від своїх книжок. Але частіше він просить накривати йому у його покоях. Зараз Єнос ще не давав розпорядження стосовно того, де буде його сніданок.